Своє перше інтерв’ю для блогу «Українська блогосфера» я невипадково вирішив взяти саме у Безлімітчика. По-перше, він мій земляк. Щоправда я після школи втік у Київ, а він залишився у Чернівцях, довівши, що географія не має жодного впливу на успішність. По-друге – він чи не єдина людина, за чиїм блогом я стежу практично від його народження. Ну і по-третє – він просто класний блогер, який вміє писати змістовно, цікаво, зі здоровою ноткою самоіронії та тонким (а іноді – дуже навіть товстим) гумором. І це давно вже помітили сотні щоденних читачів його блогів: «Безлімітні нотатки», перший пост у якому датований 20-тим листопада 2006-го року; Пиво блог (перший пост – 27 квітня 2007-го року); та Монетизація блогу (23 грудня 2007).

Але що ми все про нього та про нього? Давайте нарешті почнемо говорити з ним:

З.: Привіт, G_I. В неті зазвичай мешкають віртуали. Але користувачі Інтернету, також хочуть мати справу з реальними людьми. Привідкрий занавіс над своєю особою – хто такий Безлімітчик (чи по-іншому G_I) у офлайні? Розкажи трішки про себе.

В.: Не знаю чи буде цікаво комусь “про себе”, але загалом все просто: 24 роки, неодружений. в садочок не ходив, потім – школа в райцентрі Чернівецької області, музична школа, інститут, армія, академія.Працював один семестр учителем в школі, потім майже рік на державній службі.От перед Новим роком звільнився і тепер, можна сказати, в пошуках. В пошуках – в глобальному плані, не тільки в якомусь звуженому.

З.: А тепер традиційне запитання, ти ж не сподівався його уникнути : Яким чином ти прийшов до блогосфери? Що спонукало тебе написати своє перше: Hello World?

В.: Ну, моє перше зовсім не було “Hello World”, я тоді й гадки не мав шо це таке, шо є такий двигун як вордпрес – і взагалі, шо є таке слово БЛОГ.ВЗАГАЛІ, я не прийшов до блогосфери, я не знав шо вона існує. Я нікого не наслідував і ніде не чув шо таке є. Мені просто САМОМУ закортіло мати шось таке в мережі, де можна писати свої думки.Якшо можна так сказати – то я винайшов для себе велосипед, але НЕЗАЛЕЖНО, не знаючи про його існування.Тоді почав шукати мережею. І – не знайшов ані лівджорнал, ані якийсь інший подібний сервіс. А як знайдеш, якшо не знаєш як сформулювати пошукову фразу? В кого запитати?
Мав тоді одногрупника, а він кілька сайтів тримав в мережі – але то типові “новинні” портали де варєз усілякий і по сайдбарах реклама з голими дівками. Та він теж був без поняття про це все, але дав мені 50 метрів свого власного хосту і поклав якись невідомий двигун. До речі, я досі не знаю шо то був за двигун – але простояв він недовго.
Потім він сказав шо є кращий – і поставив даталайф:)))) На той час це була версія десь 3 чи 4 з копійками… Так шо мій перший блог – він не називався блог, і я не знав цього слова. Це був СТЕНДЕЛОУН де я писав свої думки з різного приводу. Писав, до речі, російською. 9 квітня 2006 року був запущений мій перший блог, а перший “змістовний” запис – 15 квітня того ж року. Доменне ім’я було www.avtora.net.ru.
Сьогодні у мене є багато доменних імен, але діючих блогів – три! (Безлімітні нотатки, Пиво блог та Монетизація блога – Я. Ф.)

З.: Були часи, коли країна із захопленням зачитувалася трохи не щоденними (від себе додам – зовсім не короткими) постами про Федю! В чому секрет такої шаленої продуктивності Безлімітчика?

В.: Ну на рахунок “зачитувалися” – то явне перебільшення. І я якось не використовував би по відношенню до себе слово “продуктивність”. Насправді, там мало було чогось продуктивного в творчому плані – так мені здається.

З.: Безлімітчик відомий ще й тим, що покинув корпоративне життя, з головою поринувши у блогосферу та її розвиток. Як успіхи на цій ниві? Не жалкуєш про своє рішення? Як взагалі ставишся до антикорпоративників?

В.: Будь-яка діяльність людини не може існувати просто незалежно від оточуючого світу. Тобто якшо не буде шмата ковбаси в холодильнику – то за якісь творчі моменти думати точно не будеш.
Плюс – так, пішов з роботи, але це не означає шо не піду на іншу, якшо вона буде ДІЙСНО ЦІКАВОЮ і якшо вона здатна буде утримувати мене матеріально і – залишати час на онлайнову активність.
Успіхи – про успіхи взагалі говорити нема чого, бо успіхів як таких немає. Антикорпоративники… – ну, бач, знову МНОЖИНА. тобто “антикорпоративники”, “троцкісти”, “свідки Єгови” – це все є якісь об’єднання, чи формальні чи ні, але які поєднують людей на основі якихось спільних рис, інтересів, прагнень тощо. Я ж, думаю, люди надто різні – і такі узагальнення таки є грубими. де вони, антикорпоративники?
А ХТО такі анархісти? Де вони? Є одна організація яка себе називає такими – а хто вони насправді? Не бачу там нічого від анархізму.Корчинський виліз на бронетранспортера, взяв набрав молодих хлопців – і гай давай “відстоювати права батька Махна” як великого українця. ЯКЕ ТИ МАЄШ ВІДНОШЕННЯ ДО МАХНА??
Це все просто міфи, я не бачу цього… немає антикорпоративників, є окремі люди, які, в силу своїх особливостей, просто обирають інший спосіб життя. Чи причиною є біоритми, чи просто склад розуму, чи підприємливість – це вже десята справа. А от коли такий “антикорпоративник” іде і каже – давайте всі залишимо працювати на “дядю”, треба жити так як Я живу! – то він уже перетворюється сам на корпоративника “антикорпоративницької” корпорації.
Кожному своє, і всі потрібні, і всі корисні. Хоча – тут у мене трохи хвора тема, боюсь затягнути розмову далеко від суті. лиш в двох словах, тема ця – це “професійна орієнтація”.
Тобто суспільство втрачає від того, що не може використати кожного члена суспільства “на повну” бо талановитий музикант, наприклад, займається архітектурою, а математик – іще чимось. І кожна людина, переважно, залишається нереалізованою.
І якшо “дядя” дасть мені те, шо я хочу – із радістю працюватиму на нього. Тим більше, шо свобода – все одно надто відносне питання. Як не крути – а живеш не поза межами всіх політичних утворень, і підкоряєшся масі законів: і від податків нікуди не дінешся, і від громадянства також. Громадянства – це в плані, шо поляк може поїхати подивитися Венецію чи Париж. Просто сісти на автобуса і поїхати. А українець – не може. Українець має вистояти принизливі черги, доводити, шо він не остарбайтером туди їде, а дійсно подивитися – і то… не факт шо не поставлять відмову в паспорті (вважай, шо депортація). То яка тоді свобода:)))

З.: Чи існує у тебе стратегія? Куди ти рухаєшся?

В.: Не існує ніяких стратегій. Це не бізнес-проекти – це просто блоги. Прагну, мабуть, шоб більше людей читало, от і все. Ну і хочеться самому дійсно шось вартісне писати. Звісно, дуже хочеться аби блог – це все ж не було, як джерело заробітку. Бо це також накладає на тебе… ну, обмеження. Краще все ж займатися блогами виключно як власною ініціативою, і нічого з них не мати. Для цього треба шось мати з інших джерел, плюс – час на творчість.

З.: Куди, на твою думку, рухається українська блогосфера? Чи свідомим стало твоє рішення приєднатися саме до неї (а не до рунету, де сьогодні об’єктивно куди більше інструментів для швидкого розвитку)?

В.: Та нє, я не приєднувався до української блогосфери. Я, по великому рахунку, просто почав писати українською. А рухається блогосфера українська тільки в одному напрямку – в напрямку розвитку. З усіма як позитивними, так і НЕГАТИВНИМИ наслідками.Добре це чи недобре толку нема дискутувати, бо це просто неминуче і варіантів нема. Тому приймаємо за аксіому, що те, що є неминучим – те є позитивним. А буде – масовість, буде – реклама, будуть – певні гроші в блогосфері…

З.:Ти перший із українських блогерів (принаймні, знайомих мені українських блогерів), який усвідомив, що україномовні блоги також можуть приносити прибуток. Як і коли до тебе прийшло це розуміння?

В.: Та нє, я не те шоби усвідомив, шо УКРАЇНСЬКІ блоги можуть приносити гроші. Тобто українські блоги не мають ОКРЕМОГО джерела для заробітку, це все є російське.Взагалі, знову ж, шукав як би заробити – але так, шоб не залежало від “кліків”. Стояв у мене адсенс довгий час – слава богу, викинув і ніколи до нього не повертатимусь. А тут – на макссайті побачив “монетизація блога, не залежить від відвідувачів” – то був лінк на сапе.ру. От тоді десь через місяць коли побачив якісь кошти на рахунку і усвідомив.
Але ще раз підкреслюю, я не побачив можливість заробітку на УКРАЇНСЬКИХ блогах, я ВЗАГАЛІ побачив можливість заробітку на блогах, бо УКРАЇНСЬКІ блоги не мають джерел заробітку. Плюс – Станіслав абсолютно правий – всі ці системи заробтку – це НАЙНИЖЧИЙ рівень заробітку в мережі, чи, принаймні, дуже до того наближений. Справжній рівень – пряма робота з роботодавцями, тематична реклама тощо. А не коли на українському блозі лінк на московських проституток чи земельні ділянки в “підмосков’ї”.
Так шо РЕАЛЬНОГО заробітку саме на УКРАЇНСЬКИХ – таки нема. І розмаху нема… Коли західний проблоггєр пише “як підняти кількість рсс-підписників до тисячі за місяць” – то реально бачиш, шо це не для наших умов.

З.: Раз уже зайшла мова про різницю блогосфер (української, російської, світової), то, на твою думку, окрім мовних та географічних відмінностей, у чому ще полягає різниця між ними?

В.: Та тільки в масштабах та ступенем освоєності. Тобто за кількістю ЧИТАЧІВ перш за все. Де читачі, де аудиторія – там і блоги. де аудиторія, аналогічно, там рекламодавці. І йде елементарний ринковий розвиток.
А про українську – взагалі рано ще говорити… Бачиш, українські блоггєри також переважно російською пишуть. Реєструються в російських каталогах, намагаються світитися у російських “авторитетів” в коментарях…Ми тут таки дійсно “під” російською блогосферою, майже повністю. А ще як подумати, шо осередки “української” блогосфери великою мірою не в Україні, а в Італії, Штатах, Канаді…
Ну коріння тут глибше, звісно… В самоідентифікації нації, в культурному загальному розвитку, мас-медіа… Зрештою, в цьому плані у нас тут все має спільне коріння. ну, і блогосфера – не виняток.

З.: Це і справді велика проблема. А як думаєш, чи можемо ми якимось чином посприяти пришвидшенню розвитку цієї сфери в Україні? І якщо так – то що для цього необхідно робити? Чи нам залишається тільки сидіти і чекати “з моря погоди”?

В.: Тільки чекати. Бачиш, то шо я пишу, ти, всі решта – це не є пришвидшення, це є ПРИРОДНІЙ розвиток, це не форсування подій, це просто забезпечення їхнього протікання в нормальному режимі. Просто робити то, шо тобі цікаво, і не штрикати вище голови – більше ніхто нічого зробити не може.
Ну, хіба шо президент наш, він цим таки реально переймається, трошки сприяє… а так – це все природній процес: і артвертеп, і кінопереклади, і “зони культурного лиха”.

З.: Що ж, повернімося до твоїх блогів. У мене склалося враження, що “монетизація блога” – далеко не останній твій тематичний ресурс. Можливо, вже є плани щодо відкриття нових блогів?

В.: Нема планів. Власне, планів ніколи і не було – виникало бажання, і на другий день починав робити. А запускати десять блогів так “аби було” – теж нема чого.

З.:Ну тоді останнє запитання: якби ти (як блогер із досвідом) міг дати блогерові-початківцю лише три поради, що слід робити, щоб досягнути успіху у цій справі, що це були б за поради?

В.: А шо таке успіх? Звідси перша порада – не починати займатися цим ЗАРАДИ УСПІХУ.
Друга – не починати вести блог для заробітку грошей: НІДЕ В СВІТІ, насправді, блоггєри багато не заробляють. НІДЕ. Це не є спосіб заробляння грошей. Зробиш це своєю “професією” – і назавжди зариєш свій потенціал.
Третя – створювати блог не тому, що “хочу блог” і давай думати про шо б то там писати, а коли вже буде про шо писати і тематика визначиться сама собою. От тоді створювати блог.
Загалом – вести його просто дійсно для душі, писати про те, шо цікаво. А всьо решта – в процесі надибаєтсья.

З.: Дякую тобі за цікаву розмову!

В.: Взаємно!

Варто звернути увагу!

Хелвін ділиться новинами із передових фронтів української блогосфери у своєму 16-му Блоготижні,

а podarok розповідає про принципи роботи технології Trackback у своїй статті “TrackBack – прихована технологія спілкування між сайтами…”

Схожі записи

• Відгук на курс про блоги Сергія Жуковського
• Чому блогінг далеко не завжди здатен стати прибутковою діяльністю?
• Більшість українських блогерів навіть не здогадуються, що займаються тактикою!
• 3 рівні (рекламної) монетизації блога. Рівень перший: Біржі лінків
• Як створити прибутковий блог