Лют 26
Ваше задоволення – у ваших руках?
Судячи з кількості коментарів, які збирають статті на зразок «Чи може професійний блог приносити задоволення?» та «Хочу заробити. Мені заводити блог?» проблема самоідентифікації блогерів та потреба обґрунтування (хоча б перед самим собою), правильності обраного шляху, переймає багатьох представників української блогосфери.
А й справді. Переважна більшість блогів «гинуть» протягом кількох перших місяців свого існування. Багато інших – перетворюються на напівстатичні ресурси, записи в яких з’являються раз на місяць, а іноді – навіть рідше. Хтось скаже, що блогер сам обирає частоту оновлення власного щоденника. Втім, майже кожен щоденник зазвичай стартує доволі активно. Тобто автор може і хоче підтримувати хороший темп. Але через деякий час – частота записів відчутно знижується і блог згасає.
Автор фотографії: sophiea
Можливо, однією із причин такої ситуації є той факт, що багато блогерів починають свою «подорож» керуючись не зовсім правильними мотивами та встановлюючи перед собою дещо хибні цілі. Іншими словами, вони вирішують долучитися до блогерських лав, тому що чули про успіхи інших, а не тому, що самі захоплені обраною сферою.
Ось як пояснює цей феномен один із провідних світових блогерів, автор книги «The Online Business Handbook» Алан Джонсон (Alan Johnson): «Однією із найбільш привабливих рис блогосфери є те, що вона дає змогу забезпечити власне існування, займаючись справою, яка вам до душі. Якщо ж ви обираєте свою нішу, керуючись виключно її прибутковістю, то майже напевне прирікаєте себе на провал».
Якщо ви ставитесь до своєї справи зі справжнім захопленням та інтересом – ви зможете створити доволі відвідуваний і навіть прибутковий блог. І при цьому будете займатися тільки тим, що вам справді подобається. Якщо ж ви спробуєте долучитися до тематичної ніші, керуючись виключно фінансовими перспективами, то робота, яку ви отримаєте, не викликатиме у вас жодних інших почуттів, окрім відрази.
Наскільки б багато часу та зусиль ви не витрачали, на які б жертви не йшли – ви ніколи не зможете конкурувати з людиною, яка отримує від своєї справи задоволення, а значить – робить все те, що й ви (і навіть більше), але при цьому нічим не жертвує.
Висновок простий: якщо ви хочете вести успішний, а можливо – навіть прибутковий блог, подумайте про те, чим вам хотілося б займатися понад усе у світі. Навіть якщо ви оберете доволі вузьку і екзотичну тематику – у світі знайдеться кілька тисяч однодумців, які стануть лояльними відвідувачами вашого блогу. Але для цього потрібно дуже сильно любити те, що ви робите.
Лютий 27th, 2008 at 0:32
хм..
так-то так, але настільки “пахне” всіма цими штатівськими концепціями а-ля “кожен може ВСЕ якшо робитиме то так-то і так-то і ВІРИТИМЕ в свою справу”, шо якось воно…
ну, не то шоби не викликає довіру - просто якесь воно для мене особисто скомпроментоване:)
якшо колись аби шось створити треба було йти проти ВСЬОГО і таки доводити, шо ти шось зробив - навіть якшо це визнають через багато-багато років а ти помреш у злиднях..
то тепер - шо ми маємо? кожному кажуть - ТИ! так-так, ТИ, ти є не звичайний громадянин своєї країни, ти не простий колишній трієчник, ти не просто людина яких іще мільйони..
ти - ГЕНІЙ! унікальний! твори, роби, ти ОБОВ’ЯЗКОВО доб’єшся успіху, успіх просто неминучій!
але. людей все більше і більше, а реально успішних людей - не так вже й багато.
і успішний, наприклад, блоггєр, стає іще успішнішим спекулюючи тим, “як же стати таким самим успішним як я”.
справа в тому, шо дуууууууже рідко яка людина (для цього треба мати педагогічний талант!) НАСПРАВДІ може розповісти від “а до я” всі аспекти свого успіху.
і розказати шо, як, коли, чому і за рахунок чого вона стала такою успішною
вона-то ділиться ЩИРО своїми спостереженнями, спогадами, роздумами…
короче, всім вже зрозуміло довкола: я не люблю оцю західну “рожеву” модель “американської мрії”, де кожен може стати ким завгодно:)
Лютий 27th, 2008 at 1:03
Попросту кажучи, у блогу є два варіанти розвитку. Або він розвинеться, залучить читачів і стане популярним… або не розвинеться, не залучить читачів і не стане популярним! Як на мене, досягнути першого варіанту куди легше, якщо займаєшся справою, від якої дійсно “ловиш кайф”. А інакше не сидітимеш до ночі перед комп”ютером та й взагалі - краще у “Героїв” пограєшся чи підеш нап”єшся під парканом.
Не можу не погодитися, що існують фактори, які впливатимуть на успіх блогера, не залежно від того, що він робить або не робить. Але, як на мене - це зовсім не причина скласти руки і сидіти бездіяльно. Зрештою, всі ми колись помремо - але це ж не означає, що пора лягати у труну.
Сьогодні дізнався, що середньостатистичний успішний бізнес існує 12 років. Дуже рідко який бізнес переживає цей час залишаючись прибутковим. Коли людина створює бізнес, вона, мабуть, хоче, щоб він завжди процвітав і приносив їй гроші та задоволення. Але так буває дуже рідко.
Тому і блог, зрозуміла річ, не буде вічно популярним (хіба що автор навчиться дуже швидко і дуже гнучко міняти модель) - та хіба не означає це, що потрібно робити все, аби досягнути поставленої мети (якою б вона не була)?
Лютий 27th, 2008 at 20:14
абсолютно не означає шо сидіти і нічого не робити.
але і казати КОЖНОМУ шо він здатен творити шедеври і стати дуже-дуже відомим - також не варто, бо тоді це вже пахне звичайнісінькою пірамідою.
де всі посміхаються, і кажуть шо тут просто працювати - і успіх гарановано:)
я гадаю, взагалі не треба нікого ні до чого спонукати, мотивувати: треба аби людина сама дозріла до чогось і прийняла рішення.
а не прочитала чиїсь чи то поради, чи то рекомендації - і пішла “творити”, в тому числі і блогосферу)
Лютий 27th, 2008 at 20:31
А-а-а. Ти ось про що! ;)
Ну мета цієї статті радше відмовити людей, які йдуть у блогосферу виключно “по гроші” від їхньої затії, ніж довести КОЖНОМУ, що він здатен робити шедеври.
А ще, я дійсно вірю, що людина, яка отримує справжнє задоволення від своєї роботи здатна виконувати цю роботу у декілька разів краще, ніж інші (хто задоволення не отримує). А отже - отримувати більшу віддачу.
ІМХО, майстрами не народжуються - ними стають.
Лютий 27th, 2008 at 20:42
так-то так..
я не про то шо ТИ тут на когось впливаєш, скорше от про того ж Стіва Павліну якого ти постійно згадуєш.
як людина розумна і мисляча ти ж не можеш не розуміти, шо він просто елементарно дає людям те, шо вони хочуть бачити, реально ніколи нікому не допомігши - і має на цьому багато-багато грошей!
і взагалі - про всякі ресурси про “саморозвитки”, “новітні моделі управління”, всілякі там менеджменти (коли береш будь-яки слово і приліплюєш до нього справа слово “менеджмент”) і ще повно мильних бульбашок, на які просто СМІШНО дивитися, які просто існують аби викликати цікавість, НЕконструктивну цікавість, і - ПОШИРЮВАТИ ці думки далі.
така собі ланцюгова реакція розповсюдження ілюзій і мізкопромивання простодушним громадянам…
Лютий 27th, 2008 at 21:01
ІМХО: Стів Павліна на 20% попсюк, ще на 20% маніпулятор. Але і у нього багато дуже розумних ідей. І якщо вміти “фільтрувати” інформацію - можна виловити ці ідеї і використовувати їх на власну користь. Його я згадую насамперед тому, що за версією сайту Worldwide Success саме він володіє найдорожчим блогом у світі (П”ять з копійками млн. доларів). До речі, з тих самих причин я згадую і про Дарена Роуза.
Ось щойно зрозумів, що у нашому суспільстві девальвовано значення дуже багатьох слів. Тобто ми розуміємо негативні речі під позитивними словами. Наприклад, той самий “персональний розвиток” чомусь починає асоціюватися із недієвими моделями та бажанням маніпулювати людиною, коли насправді він повинен викликати позитивні емоції. Те саме із менеджментом. Взагалі управління це дуже складний, а водночас - дуже потрібний процес. Але у нашому суспільстві, коли всіх працівників (навіть найнижчого рівня) починають називати менеджерами, не дивно, що значення цього терміну знецінюється. А отже, в Україні вже не модно бути менеджером. Скільки у нас прибиральників, яких називають кліннінг-менеджерами? ;)
Головне не те, що ми говоримо. Головне те, що маємо на увазі!
Лютий 27th, 2008 at 22:04
і головне шоб інші мали на увазі те саме шо й ти - бо інакше не буде взаєморозуміння:)