Друге інтерв’ю для «Української блогосфери» я вирішив взяти у Сергія, автора Блогорідера (інтернет-проекту, про який знає кожен український блогер). Хелвін (Hellveen) – такий нік обрав собі Сергій для інтернет-діяльності – запропонував українській аудиторії чимало цікавих інтерв’ю із авторами вітчизняної блогосфери. Настав час виправити вимушену несправедливість і запропонувати вам інтерв’ю із самим Сергієм. Але годі слів – до справи:

З.: Привіт, Сергію. Переважна більшість активних учасників українського Інтернету знайомі з тобою, як з Хелвіном (Hellveen). Втім, людям завжди цікаво знати про реальне життя людей, яких вони знають виключно завдяки Інтернету. Розкажи трішки про себе. Хто такий Хелвін у «реалі»?

В.: Ну, я думаю, що той, кого би вже так зацікавила моя персона, зміг би знайти вдосталь інформації в Інтернеті. Про мене говорять в першу чергу мої проекти. А в реальному житті я навчаюся в Ужгородському Національному університеті на напрямі «Землевпорядкування і кадастр». Пояснювати, що це за спеціальність, дуже довго, і це доволі втомлює мене, коли кожного разу хтось перепитує, що ж це за спеціальність така дивна. У кількох словах – операції, пов’язані з землею. Доволі незвичний вибір, багато хто подумає, але я не буду зупинятись на цьому, і, можливо, здобуватиму другу вищу освіту. З інтересів чи хобі – вони в мене цілком стандартні – книги, подорожі, фотографія, музика, і найголовніша «хвороба» – інтернет.

З.: Як ти прийшов до блогосфери? Що спонукало долучитися до армії блогерів?

В.: Сказано доволі страшно. 🙂 Про армію маю на увазі. Ніщо мене не спонукало, все вийшло якось само по собі. Мене зацікавив сам формат блогу – де можна писати без жодних зобов’язань, і на ту тему, яка тобі справді цікава. Таке поєднання є чи не найкращим стимулом до продуктивної праці. Кожен раз хотілось чогось нового, більшого, особливо на фоні зростання ролі блогів як в Україні так і в світі. Великою мірою моїм зростанням я завдячую своїм онлайн-френдам, котрі крок за кроком показали мені цей світ і дорогу, по якій я вже далі рухався сам.

Загалом, якщо дивитись на особистісне зростання, то воно разюче – якщо влітку 2006 я ще уявлення не мав, що таке блог, то восени 2007 вже проводив UA Webstar 2007 – першу таку собі блогосферну нагороду. І хоча вона не повністю вдалася, це неймовірний досвід, як і організації нагороди, так і звичайної верстки сайту. А перше моє знайомство з інтернетом відбулось ще в 2004 році. І з того часу його освоєння відбувалося стрибкоподібно – від звичайного серфінгу та перших спроб створення сайтів – до того, що ви бачите зараз.

З.: Чи є у тебе кумири-блогери – люди, на яких ти орієнтуєшся і чиї досягнення спонукають тебе до власного розвитку? Якщо такі є, назви їх, будь-ласка.

В.: Кумирів я не визнаю ні я яких сферах. Мені не подобається таке визначення. Радше є люди, авторитет та здобутки яких мають для мене якесь важливе значення. І цей авторитет, звісно, потрібно заробити важкою працею – чи то в інтернеті, чи у музиці або кіно.

Серед тих, на кого я орієнтуюсь та читаю, хотів би виділити: українці – Роман Настенко, Максон Пуговський, Сергій Даниленко, Денис Давидов, Євгеній Шевченко; росіяни – Dimok, Антон Попов, англомовні – Smashing Magazine, Nick La.

З.: Твій проект «Блогорідер», безперечно, став першим (чи принаймні – першим помітним) блогом, який регулярно і самовіддано пише про українську блогосферу. Скажи, як до тебе прийшло розуміння тематики і що спонукало до вибору саме цієї ніші?

В.: Тематика була вибрана випадково – одного дня мені спало на думку писати про українську блогосферу. І трохи підготувавшись, я розпочав. Влітку було не дуже активно, всього кілька статей. Зате восени справи пішли краще – з’явилися чудові теми, нові рубрики, регулярні оновлення статей та дизайну самого сайту. До вибору такої тематики спонукало те, що по-перше, нічого подібного ще не було, а по-друге, мені було цікаво досліджувати ці всі процеси, і водночас писати про них, вдосконалюючи свої знання. Ось так і народився Blogoreader.

З.: Мені відомо, що окрім «Блогорідера», ти ведеш ще декілька онлайн-проектів. Розкажи будь-ласка про них та плани на майбутнє, пов’язані з ними.

В.: Ну, як і в кожного, в мене є свої невеликі таємниці щодо наступних проектів. Всі карти відкривати одразу не хочеться, бо зазвичай я презентую вже готовий продукт, а не якісь недоробки чи макетні варіанти.

Зараз, окрім Блогорідера, мого основного проекту, я веду ще Політичний блог (окрім матеріалів – автор зараз у сайту новий – Юрій Опаренко, я займаюсь промо і технологічною стороною); Googler Ukraine, до якого ніяк не дійдуть руки нормально впорядкувати і сайт і саму ідею, додати більше контенту; нещодавно презентований BloggerTools – набір програм для блогерів, цей проект буде розвиватись і надалі, зокрема вже є кілька ідей щодо його покращення; Upgradebrowser – сайт щодо популяризації альтернативних та сучасних браузерів, відмови від ІЕ6, зараз він трохи призупинився, однак як і на решту, на нього чекає нова «активізація». Згодом, думаю, деякі проекти можна буде об’єднати якимось чином.

Щодо планів – то найближчим часом (квітень-травень) маю намір презентувати ще один тематичний сайт, однак він все ще на стадії допрацювання. Також треба впорядкувати своє портфоліо – доробити інший дизайн, кросбраузерність, і таке інше. В основному це технічні деталі, які виконуються виключно за наявності вільного часу, якого в мене інколи зовсім мало. А якщо серйозно, то плани у мене чималі на цей період, і часові рамки розписані на кілька кварталів наперед. Це стосується як допрацювання існуючих сайтів, так і відкриття нових з залученням авторів. На мене ще чекає дуже важлива подія цього року – UA Webstar 2008, тому робота завжди знайдеться.

З.: Чи існує у тебе стратегія розвитку? Куди ти рухаєшся?

В.: Інколи я й сам не знаю куди рухаюсь. Однак якщо щось планую, то одразу визначаю для себе часові рамки. Час – найголовніший аргумент. Тому моя найважливіша порада для всіх – ніколи в житті не розпорошуватись на багато речей. Інакше жодна з них не буде успішною. Краще мати одну справу, але доведену до ладу, ніж вінегрет з десятка тупих сайтів. Тому не обов’язково, якщо в мене виникне якась ідея, то вона буде реалізована. Нащо витрачати час і сили для ще одної дурнички? Планування та жорсткий контроль – ось я вважаю що найголовніше.

З.: На твою думку, блог – це насамперед джерело заробітку чи все-таки хобі? Яким повинне бути відношення цих двох факторів у ідеального, з твоєї точки зору, блогера?

В.: Ну, ідеальний варіант, це коли хобі стає джерелом твого заробітку. Однак в Україні можна сказати хіба: «Сынок, это фантастика». Тому поки на рахунки надходять ті копійки з реклами, на які не знаю чи морозива купиш (особливо на фоні жорсткої інфляції), 99% українських блогів будуть вестись на основі палкого ентузіазму їх авторів, зрештою, як і мій. Але ситуація вже очевидно змінюється на краще, і, я думаю, вже до кінця цього року з’явиться дуже багато позитива у цьому напрямку. А у 2009 році українські блогери, які мають хороші сайти, будуть мати прибутки. Хоча це поки припущення.

З.: Монетизація блогу – наріжна тема для авторів Інтернет-щоденників. А якою, на твою думку повинна бути «ідеальна» монетизація? Що варто та що не варто для цього робити?

В.: Найголовніше знати міру в цій справі. Коли я заходжу на сайт, і мене одразу вітають по 5 блоків Едсенс, то я закриваю його і йду геть. Реклама повинна бути доречною в тому чи іншому місці, вдало пілаштовуватись під дизайн. Не всі дизайни «ads-friendly», тобто дружні до банерів і рекламних блоків. Ідеальний варіант – використовувати різні види реклами, підходити до цього нестандартно. Ну а що не варто робити, якраз нещодавно йшлося у перекладній статті «Як не варто монетизувати свій блог».

З.: Куди, на твою думку, прямує українська блогосфера? Чи є у неї перспективи? Що з нами буде через 2-3 роки?

В.:Поряд з бурхливим кількісним зростанням буде шкутильгати якість блогів. Але, я думаю, якісні ресурси, котрі обов’язково з’являться найближчі роки, будуть нівелювати цей процес і забирати собі хорошу аудиторію. Відповідно, зросте рівень довіри і кількість реклами, що обертається у блогосфері. Можливо, ми підійдемо до показників Рунету, а можливо, підемо зовсім іншим шляхом. Як недавно писав Максон Пуговський, той, хто зараз стоїть «біля витоків» має великі можливості, котрих не буде за кілька років.

З.: Тема «українськості» блогів неодноразово піднімалася у різних щоденниках та на сайтах. А як ти думаєш, що є основною ознакою «національності» блогу?

В.: Ну, це поле для палких суперечок, які вже траплялися багато раз.

Мова тут відпадає одразу – бо нею може бути і російська, і українська. Доменна зона також не завжди грає важливу роль – у тих, у кого побільше коштів, беруть собі гарні домени .com. Тому найпершою ознакою українськості блогу я вважаю його автора. Якщо автор – українець, то не важливо де чи якою мовою він пише – українською чи російською.

З.: Що, на твою думку, може слугувати стимулом для пересічного користувача завести власний блог? Іншими словами, кому потрібно вести блог?

В.: Зараз блоги починають вести, всі кому не лінь. Кілька місяців тому мене це так рознервувало, що навіть написав пост під назвою «Блогоістерія». Я не кажу, що писати в блоги – це справа обраних. Просто не розумію, тих, хто пише всякі нісенітниці, і вважає себе величним автором. Таким людям я побажав би краще знайти роботу та не витрачати марно час.

Тематичний блог має вести той, хто справді впевнено почуває себе у тій чи іншій сфері. Якщо ж у тематичний блог буде писати дилетант – то це вже буде помийка роздумів. Навіть приватні блоги можуть бути такі захоплюючі, що диву даєшся, як автор вміє подати незвичайний сюжет своїми словами. Одним словом, блоги повинні вести ті, кому це вдається. І вдається не абияк, а чудово. Тоді в них буде все – і гроші, і популярність.

З.: Якби ти, як досвідчений блогер, міг дати блогерові-початківцю лише три поради, як досягнути успіху у цій сфері, то що це були б за поради?

В.: Перша порада – май мету. Якщо не мати чітких орієнтирів, то це все одно, що йти наосліп у темній кімнаті – рано чи пізно спіткнешся. А маючи ліхтарик, завжди знайдеш вірну дорогу.

Друга порада – май волю. Волю пройти всі негаразди та апатичні ситуації, коли так хочеться видалити все до біса і полишити цю справу. Якщо впевнено йти до мети, долаючи труднощі, переживаючи тони критики та бруду, що будуть виливати на тебе недоброзичливці – то все у тебе вийде.

Третя порада – май чесність. Чесність заявити собі, що ти на це неспроможний, чесність не красти чужі ідеї та матеріали, а розвивати свої, чесність поводитися достойно, нехай навіть твоя інтернет-діяльність – це всього лише маска, за якою ховається ще невідома особистість.

Дякую тобі за інтерв’ю, Сергію! І успіхів у розвитку твоїх проектів.

Теоретично, на цьому запис до блогу мав би закінчитися, але не тут то було, адже в українській блогосфері:

Ще один флешмоб

Цього разу флешмоб організований Мастерпісером. Автор пропонує відповісти на запитання, „яке слово в українській мові є вашим найулюбленішим? Яке ви любите вжити до місця і не дуже, від якого ви просто претесь і вважаєте його найкращим і найдосконалішим з усіх?”

Відверто кажучи, я вже давненько помітив цей флешмоб і навіть думав приєднатися. Але постійно відкладав „на завтра”, оскільки ніяк не міг вигадати по-справжньому улюбленого слова.

Втім сьогодні, отримавши персональне запрошення від Конспіратора, зрозумів, що відкладати далі нікуди:

Отже, моє улюблене слово – ВОВТУЗИТИСЯ…

Але, звісно ж, тільки за звучанням, а не за змістом. Тому що вовтузитися, любі друзі – означає соватися туди-сюди без жодної мети, з нудьги.

Тому хочеться побажати, щоб всім нам ніколи не доводилося вовтузитися на місці і ми завжди знали куди, як і навіщо рухатися. А слово нехай собі існує – надто вже кумедно воно звучить…

Ну і запрошую до участі двох блогерів, які, здається, ще не долучалися. Ласкаво просимо Jock та LetrOdectUS