Повноцінна восьмигодинна робота, ведення блогу, сім’я, хатні клопоти, зустрічі з друзями… а ще ж потрібно, щоб і на сон час залишався.
Складається враження, що у минулому час рухався повільніше. Пам’ятаю, коли я ще був малим, ми із дідусем ходили молоти пшеницю. Зранку встали. Наготували мішки, набрали пшениці, склали на велосипеди – і повезли до млина. При чому – руками повезли. Велосипеди – як візки використовували. Хто колись пробував вантажити три повних мішки із зерном на велосипед – чудово мене зрозуміє!
І ось що дивно – до млина більше кілометра. Там – двогодинна черга. Поки помолять, поки перетруть, поки дочекаєшся, як інші свої кінні фіри борошном наповнять – уже сонце на обід покотиться. А потім так само, не поспішаючи – додому! І вистачало ж часу!!! І не носилися, як навіжені, намагаючись встигнути невідомо за чим.
Автор фотографії: notsogoodphotography І тут до мене дійшло – ми ніколи не «вбивали» час і ніколи не кидалися від справи до справи, намагаючись встигнути більше. На собі перевірено – якщо намагатися встигнути більше – станеться все навпаки. І якщо потрібно було борошно перемолоти, потім вишню обірвати, а потім ще й двері полагодити – то без поспіху йшли, мололи борошно; потім ставали – обривали вишню; потім бралися до дверей. І що найдивовижніше – на душі завжди був повний спокій та блаженство. І встигали все до заходу сонця…
Мені здається, що для вдалого тайм-менеджменту не вистачає саме цієї зосередженості на справі, якою займаєшся в даний момент. Навіть за собою сто разів помічав: Пишу статтю… Ну то здавалося б – пиши собі, що тобі ще потрібно? Аж ні, обов’язково потрібно відволіктися! Піти – потеревенити з кимось, залізти в пошту, глянути, чи не з’явилося нових листів. А як не з’явилося – то не повернутися до статті – а неодмінно влізти ще й у рідер – а раптом хтось щось написав. При чому – читати я не буду (я ж типу, статтю пишу, на читання часу немає) – просто так, перегляну. Зайду ще в аську!.. Якщо все буде ок, то може через пів-години таки повернуся до своєї статті! А потім – дружина кличе вечеряти – потрібно негайно кидати все і бігти до столу! Відкладу написання ще на трішки.
Коротше, до чого я веду – багатозадачними бувають тільки комп’ютери. Людина ж, якщо хоче працювати ефективно, повинна в один момент концентруватися лише на одній справі. Ні, вона звісно може одночасно вечеряти, дивитись телевізор і паралельно гортати якийсь журнальчик. Але, думаю, ефективною таку діяльність назвати важко.
Звідси – висновок: Якщо хочете, щоб ваше життя було спокійним і приносило задоволення, але не хочете відмовлятися від проектів, якими займаєтесь - тоді просто виділіть їм достатню кількість часу і займайтесь тільки ними. І намагайтесь не «вбивати» його на безглузді заняття.
Я думаю, у Хелвіна...
Коментарів: 7
Травень 22nd, 2008 @8:51
згоден. сам вже давно прийшов до такого ж висновку. та іноді стаються непередбачувані обставини, або ж строки цих самих справ налазять один на один і тоді все йде шкереберть)
Травень 22nd, 2008 @13:10
” І не носилися, як навіжені, намагаючись встигнути невідомо за чим.”
От-от, точно що деколи невідомо за чим. Часто ловлю себе на думці, що намагаюсь писати аби щось написати, а не тому що це цікава для мене тема чи я просто хочу розповісти якісь свої думки. Так не можна!
Травень 22nd, 2008 @19:21
не знаю..
ось такий душевний спокій - я жодного разу не спостерігав його під час розумової праці.
тільки коли працюєш фізично:)
можливо, це тільки в мене так…
Травень 22nd, 2008 @20:27
Миколо, щось у цьому таки є
Схоже, що від фізичної праці дійсно легше добитися душевного спокою, ніж від розумової…
Правда у мене іноді бувають стани “душевного спокою” під час розумової праці. Але лише тоді, коли пишу щось дуже довге! Настає щось схоже на нірвану. Пальці наче самі бігають по клавіатурі, а тіло і розум відпочивають…
Травень 23rd, 2008 @11:08
100 балів за цей пост. Аж за душу взяло. Мабуть, тому, добре знаю, про що пише Ярослав. Про той стан, коли, як говорив Євген Гришковець “часу не багато і не мало, він просто УВЕСЬ”. І ти стільки встигаєш… Мені здається, що тайм-менеджмент - це як дитяча відеогра про вовка, який ловить яйця у кошик: чим вищий рівень, тим більша швидкість і ти як навіжений намагаєшся піймати яйця з усіх чотирьох сторін. Корінь проблеми з недостачею часу мабуть не в відсутності дисципліни або супер-органайзера. А просто в сприйнятті часу, у загальновідомому умінні “бути тут і тепер”.
Травень 23rd, 2008 @11:20
Дякую, Павло.
І найгірше те, що ти не відчуваєш себе у праві відкласти гру і насолодитися спокоєм. Аж поки смажений півень у носа не клюне і ти не зрозумієш, що “щось тут не так - занадто напруженим стало життя”…
Твоя метафора про “вовка та яйця” - це просто супер!
Червень 29th, 2008 @21:52
в місті і селі час біжить не однаково,відчуваю це,приїжджаючи до старих на вихідні
Додати коментар