Інтернет – середовище віртуальне і анонімне. Так було завжди! Ми звикли так вважати. І якщо сьогодні хтось скаже нам, що інтернет перестав бути віртуальним, ми лише з подивом покрутимо пальцем біля скроні.
Втім, інтернет справді починає втрачати левову частку своєї анонімної віртуальності за рахунок того, що у ньому з’являється все більше та більше інструментів для розвіртуалізації. Соціальні мережі, де кожен має свій профіль, сервіси електронної пошти, блог-портали та сайти громадської журналістики – всі ці мережеві інструменти радше перешкоджають, ніж сприяють віртуальності та анонімності. Інтернет, якщо можна так висловитися – стає більш особистісним, більш відкритим, більш схожим на реальність.
Якщо вірити аналітикам, які вже сьогодні намагаються прогнозувати майбутнє всесвітньої мережі, тоді можна очікувати, що через 3-5 років майже кожна людина матиме свого двійника в Інтернеті, який житиме дуже багатим і насиченим життям. Блоги, форуми, соціальні мережі і т. п. і т. д. – всі ці інструменти зробили процес входження до Інтернету надзвичайно простим, а поріг входження – дуже низьким. Свідченням тому – всі ці десятки і сотні монетизаційних сайтів, які з перемінним успіхом заробляють гроші в Інтернеті, витративши на хостинг та купівлю домену в десятки, а то й сотні разів меншу суму, ніж отримають щомісяця від своєї діяльності.
Автор фотографії:
Безліч різномастих аналітичних інструментів для перевірки статистики (лічильники, рейтинги, пошуковики та аналізатори) майже повністю унеможливили анонімність в Інтернеті. У кожної думки, тексту, точки зору, сьогодні є автор. І треба бути по-справжньому лінивим, щоб не знайти його…
Саме тому стосунки в Інтернеті стають дедалі більш людяними, набувають рис взаємовигідності та допомоги. Якщо раніше суперечки і безглузді, бездоказові сварки на форумах були звичною справою (оскільки ніхто не знав, з ким має справу), то сьогодні адекватним людям не вистачає часу на те, щоб займатися сварками та суперечками з агресивними віртуалами. Вони зайняті формуванням власного хорошого іміджу.
Варто сказати лише слово про певний факт, подію чи організацію – як його майже відразу помітить людина, яка стоїть біля витоків цього факту чи події. Згадайте хоча б мою публікацію: «Що власники англомовних блогів думають про кириличний сегмент блогосфери» та швидкість реакції автора статті, на яку опирався той запис.
Якщо ви хочете дати оцінку певному суспільному явищу – варто замислитися чи коректним буде таке судження? Чи дійсно об’єкт вашої уваги заслуговує на таку оцінку? Як на неї відреагує людина, яка стоїть біля витоків, тощо.
Навіть за собою я неодноразово помічав, що критикуючи певну подію, концепцію чи ідею, роблю це найлегше тоді, коли думаю, що автор цієї ідеї навряд чи зверне увагу на мої роздуми. Якщо ж доводитися не погоджуватися зі словами знайомих людей, або тих авторів, які (я це знаю) точно прочитають мої критичні відгуки – то відразу намагаюся бути максимально толерантним і переконливо доводити свої критичні зауваження.
Воістину, псевдовідчуття захищеності в Інтернеті повинне уступити місце адекватному і толерантному спілкуванню. Це не означає, що ми повинні тримати при собі справедливі критичні зауваження. Але це значить, що ми не повинні критикувати чи оцінювати людину негативно тільки через те, що думаємо, що вона цього ніколи не прочитає.
Віртуальність – це міф. А ще більший міф – анонімність. Інтернет дедалі більше стає персоніфікованим носієм інформації. І наше завдання – навчитися використовувати цю персоніфікованість на свою користь.
Loading ...
Коментарів немає
Додати коментар