Автор фотографії: Цей пост я вирішив написати, як відповідь на статтю у Менеджмент@БЛОЗі з гордою назвою «Моя хата з найкращого краю у світі». Наприкінці запису Олександр пропонує долучитися до чергового флешмобу і розповісти про… свою Україну. Тим, що означає це слово для вас. Або просто поділитися спогадами про те, коли ви вперше відчули себе українцем.
Ті люди, які більш-менш регулярно читають «Українську блогосферу», пам’ятають, що питання національної самоідентифікації піднімалися тут уже не один раз. Я писав про «національність» блогів у одній із давніх статей, яка, до речі, стала доволі популярною.
Комусь питання самоідентифікації та усвідомлення себе частиною великого народу видасться зайвим. Комусь на нього просто начхати. Дехто обґрунтує свою байдужість орієнтацією на більш широку аудиторією. Але, як би там не було, далеко не кожен громадянин України – цинік. А отже – можна сподіватися, що бренд нашої держави з часом таки набуде ваги у світовій спільноті.
Знаєте, чим відрізняється Білорусь від Швейцарії? Думаєте, в Білорусі немає видатних природніх пам’яток, чудових місць для відпочинку, неймовірних краєвидів та інших видатних місць, які при вдалому підході могли б стати запорукою прибуткового туристичного бізнесу? Зовсім ні! Такі місця є у кожній країні. Але якщо Швейцарія асоціюється із горами та озерами і кожна людина прагне потрапити у «цю казку», то Білорусь асоціюється хіба що із напівтоталітарним режимом Лукашенка. Такі ось бренди творять для цих двох держав їхні лідери та громадяни!
Коли я вперше відчув себе українцем?
Мабуть, тієї ж миті, коли навчився свідомо сприймати світ, який мене оточує. Зовсім інша справа, чи завжди це усвідомлення було приємним? Адже погодьтесь – дуже зручно відчувати себе частиною народу, який здобуває перемоги на міжнародних змаганнях, вступає в світову економічну «гру» на найвищому рівні, часткою якого прагнуть стати громадяни інших країн.
Але зовсім інакше буває, коли ти відчуваєш сором за своїх співвітчизників, коли твою країну не впізнають або ж не сприймають за серйозного учасника світової спільноти, коли ти й сам подумуєш про те, щоб змінити громадянство в надії, що в іншій державі тобі буде краще. Добре там, де нас нема!
Автор фотографії:
Намагаючись сьогодні згадати момент, коли я вперше відчув себе українцем, я усвідомив, що не можу цього зробити. Таке враження, що я відчував себе українцем завжди. Можливо, ще з часів дідусевих розповідей про історію. А можливо – з того самого часу, коли вперше зрозумів зміст слова «батьківщина».
Можливо, у цих словах забагато пафосу. Сучасне суспільство звикло діяти у чітко відміряних і обмежених рамках «пристойності», а в кожній патріотичній фразі повинна звучати цинічна нотка. Інакше ризикуємо нарватися на звинувачення в «ультраправому націоналізмі». Втім, іноді така гіпертрофована патріотичність додає сил і бажання рухатись далі. І при цьому – щиро вірити: Я – Українець! Моя хата – з найкращого краю у світі!
Ну і звісно ж – запрошую всіх бажаючих приєднатися до флешмобу!
1 Коментар
Липень 3rd, 2008 @7:59
Главное историю собственного народа не забывать.. и не искажать.
Додати коментар