Автор фотографії: *clairity*

Думаю, ви вже зачекались нового філософського допису на «Українській блогосфері». Настав час поговорити про релігію, духовність і звісно ж – те, яким чином все це стосується блогів та блогосфери.

Якщо ви, як і я, вже прослухали обов’язковий у кожному університеті курс «релігієзнавства», то мабуть знаєте, що у буддизмі існує поняття «серединного шляху». Серединний шлях – це шлях Будди. Це шлях, який веде до мети не дозволяючи людині кидатись у крайнощі. Це шлях, який, на мою думку, може бути вдало використаний і блогерами для створення якісного і цікавого контенту, який, неначе магніт, приваблюватиме все нових та нових відвідувачів. А ті люди, які вже прочитали цей матеріал – повертатимуться до нього знову і знову.

Щоб не бути багатослівним, наведу лише два «крайніх» підходи до створення контенту.

Перший підхід базується на абсолютному запереченні «суспільного прогресу» і полягає у вираженні «чистої» авторської індивідуальності. Люди, які, не маючи за плечима жодного вантажу фактичних знань та досвіду, намагаються «винайти велосипед» розмірковуючи про певні речі. Це блоги із розряду «погляньте який я тут розумний», не підкріплені реальним підґрунтям. Це автори, які звикли жити за принципом: «нахабність – друге щастя», і не мають ні сили волі ні бажання реально розвиватись. Панти – наше всьо!

Другий підхід – це абсолютна протилежність. Він зазвичай базується на зневірі у власних силах та комплексах автора і полягає у параноїдальному бажанні захиститися від власних ідей та думок. Блоги, авторами яких є люди другого типу – зазвичай перетворюються на колекцію переказів та переспівів вже висловлених ідей та вже проголошених підходів. Блогери-аутсайдери бояться брати на себе відповідальність за власні слова. Їм набагато легше прикритися авторством іменитого експерта.

Чи варто говорити, що найбільш успішними виявляються саме ті блогери, які навчились вдало поєднувати ці два підходи? Автори, які дотримуються «серединного шляху»!

Читач рідко приходить на ваш блог тільки для того, щоб познайомитися з вашою «супероригінальною» думкою про певний факт, тенденцію чи подію. Але йому не менш нудно читати і про само-собою зрозумілі речі та перечитувати вже давно засвоєні матеріали відомих авторів. А особливо – якщо подаються вони у вкрай сухому та офіційному стилі! Ви пробували читати курсові роботи своїх одногрупників? Я пробував! Не раджу!

Отже висновок нашої сьогоднішнього напівфілософського трактату такий: будьте собою, але пишіть про те, що цікавить людей; і при цьому, не забувайте знайомитись з тим, що було зроблено до вас. Якщо це й не рецепт успіху – то принаймні одна з його складових.