Автор фотографії: fdecomiteВирішив трішечки розширити тему, підняту раніше у статті «Віртуальність, якої не існує», оскільки, відверто кажучи, писати там є ще багато про що!

Ключове питання, на яке потрібно дати відповідь (в першу чергу – самому собі): Чи можливо підтримувати ввічливі та доброзичливі стосунки, якщо людина з якою ми спілкуємось, знаходиться за десятки, сотні а то й тисячі кілометрів і у більшості випадків ми ніколи не зустрінемось з нею в «реалі».

Проблема етикету в інтернеті піднімалася вже неодноразово. Зокрема, про неї говорили й на травневому київському мінікемпі, не кажучи вже про ті сотні публікацій, які можна відшукати, спробувавши ввести відповідний запит у Гуглі. Але, як би там не було – основна ідея залишається зрозумілою: всім нам потрібно ще багато і наполегливо працювати, перш ніж ми зможемо назвати себе культурними та ввічливими користувачами всесвітньої мережі.

Чому людина, яку поважають, яка вважається професіоналом своєї справи і до того ж – доволі приємним співрозмовником у очному спілкуванні, іноді дозволяє собі поводитися зовсім інакше під час взаємодії у Інтернеті? Вочевидь, причиною тут – гіпертрофоване відчуття віртуальності (несправжньості того, що відбувається). Ну ще б пак – адже по-суті, звертаючись у мережу – ми взаємодіємо з монітором та клавіатурою, які не мають жодних емоцій і не можуть ні заперечити, ні (тим більше) звинуватити нас у некомпетентності. Але коли через деякий час ми отримуємо несхвальну реакцію на власні дії – то починаємо розуміти, що іноді інтернет може кусатися.

Мабуть нікому не потрібно пояснювати, що люди можуть (і часто бувають) вкрай грубими та навіть агресивними, коли спілкуються у віртуальному світі (через блоги, форуми, коментарі, електронну пошту або навіть сервіси миттєвого обміну повідомленнями). І це велика проблема! Адже онлайн-репутація сьогодні для багатьох важить надзвичайно багато. А створюється вона – насамперед через те, що ми говоримо, пишемо і публікуємо. І попри це – майже половина повідомлень, які ми отримуємо, є неввічливими, різкими, а іноді – відверто агресивними. Подібні речі навряд чи були б можливими у «реалі». Але у «віртуальному світі», як то кажуть – все можливо.

Вочевидь, однією з основних причин, чому так відбувається, є підвищений суб’єктивізм текстів порівняно із «живою» мовою. Коли ми не можемо бачити жести співрозмовника, спостерігати за його мімікою, чути тон та безпосередньо реагувати на його емоції – дуже важко інтерпретувати повідомлення. Адже, як відомо, лише 20% інформації передається через слова. Саме тому інформація, яку ми намагаємося передати через текст, повинна бути дуже чіткою та вивіреною.
Якщо ми спілкуємося з людьми, які мешкають у різних куточках світу, то тут неабияке значення можуть відігравати культурні відмінності. А про них, відверто кажучи, більшість із нас попросту не замислюється.

Зрештою, не варто забувати, що кожна людина керується власними принципами та цінностями. Якщо ми дотримуємося однієї точки зору і щиро віримо у її правильність – це ще зовсім не означає, що подібні вподобання притаманні всім людям, з якими доводиться взаємодіяти.

Як же залишатися адекватним співрозмовником у середовищі Web 2.0:

• насамперед, потрібно намагатись бути позитивними, відкритими та з повагою ставитись до людини, з якою спілкуємось (навіть якщо ми ніколи не зустрінемось із нею в «реалі»);
• зберігати спокій навіть у найскладніших ситуаціях (коли дискусія вже переросла в суперечку, а то – й сварку);
• вміти ставити себе на місце співрозмовника з повагою до його думок, відчуттів та потреб;
• завжди шукати конструктивного виходу з дискусії;
• всіма можливими силами уникати емоційних відповідей та переходу на особистості (тим більше, що навряд чи ми знаємо особистість тієї людини, з якою спілкуємось);
• давати собі час та простір для роздумів (якщо пишете відповідь на агресивний коментар – зачекайте деякий час і перечитайте написане). На щастя, інтернет дає таку можливість – вам зовсім не обов’язково реагувати негайно!
• нарешті, переконатись, що відповідь не має жодної іншої інтерпретації, ніж та, яку ми в неї вкладали. Це дуже важливо – оскільки із двох можливих тлумачень майже завжди буде обрано гірше!

Людина повинна залишатись собою у всіх випадках. Навіть якщо її справжнє обличчя ховається під маскою «мережевого віртуала».

P.S.: На днях дав інтерв`ю Блогорідерові, в якому багато розмірковував про перспективи та інструменти розвитку української блогосфери. Кому цікаво – читаємо!

Схожі записи

• Як правильно критикувати блогерів…
• Буддиські принципи у повсякденному житті блогерів
• 6 порад коментаторам
• 4 пастки блогінгу, яких варто уникати
• Шкідливі звички блогерів