Статтю, яку я сьогодні пропоную вашій увазі, було написано кілька місяців тому. Втім, мені ніяк не випадало вагомого приводу для її публікації. Що ж, зважаючи на дискусію, викликану нещодавно опублікованою статтею про статистику українського інтернету, схоже, що такий привід з’явився…

«Треба робити трохи більше, ніж просто скаржитись на «ворогів» та виправдовувати своє право на існування!!!» На жаль, я вже не можу згадати ні дослівного звучання цієї фрази, ні її автора. Наткнувся на неї ще із два роки тому, коли активно обертався у ЖЖшних колах, не спопсованих ще тоді СУПом… А йшлося про адекватність україномовних користувачів ЖЖ та українських блогерів взагалі.

Я на всі 100 відсотків солідарний з автором, хоч зараз і не можу пригадати його імені. Останнім часом я також починаю з відразою ставитися до нарочито «української» Інтернет-кухні. Блогів, у яких прославляється український націоналізм, проклинаються «москалі» у всіх їх різновидах і які, окрім подібної дискусійності, не несуть жодної іншої цінності для рядового користувача. Будь він хоч тричі патріотом…

Не набагато більш корисним є і етнічно-націоналістично-патріотичний різновид української Інтернет-культури. Тематичні сайти і блоги, на яких автори розмірковують про «прекрасність», «чарівність», «солов’їність» і т. п. українських мови та культури. Такі блоги здатні у кращому випадку задовольнити самолюбство чергового патріота-самозванця. Але саме він буде першим, хто побіжить на «буржуйський» сайт чи блог, коли йтиметься не про вдоволення власного его, а про більш практичні і наближені до реального життя речі. Наприклад, коли йому потрібно буде відшукати інформацію щодо конкретної сфери чи для конкретної справи. І звинувачувати його буде ні в чому!

Я теж вважаю себе людиною, яка любить власну батьківщину і щиро гордиться своїм українським походженням. Але коли по роботі шукаю матеріали для статей на тему управління, використовую або «велику могутню» (російську) або «світову» (англійську). І зовсім не тому, що я такий зрадник. Просто практика показує, що тільки так можна досягнути результату.

Переконаний, так чинить більшість викладачів, студентів, науковців, спеціалістів, експертів у тій чи іншій галузі… Вони не зрадники – їм просто потрібна інформація. Не море сліз про океан образ від найближчого сусіда, не тонни етнічних мотивів, «унікальних» витворів культури, обґрунтувань націоналістичності та вправлянь у красномовстві – а цілком конкретна і корисна інформація, яку можна застосувати для написання реферату, наукової статті, ведення проекту, створення продукту, підтримки сервісу… та багато для чого ще! Ось і виходить, що українська блогосфера не пристосована для практиків – тих людей, які в йдуть в Інтернет лише для того, щоб вирішити проблему або знайти відповідь на конкретне запитання.

Мені дуже хотілося б помилятися. І, на щастя, я таки трішки перебільшую. Бо є люди, професійні спільноти, клуби за інтересами, які вже сьогодні починають підвищувати рівень прагматичності (в найкращому сенсі цього слова) українського Інтернету. Ввівши у пошуковик запит українською мовою, ми все ж маємо шанс отримати посилання не лише на блог чергового ультраправого націоналіста, який пише про власну біографію або українське походження всіх світових мов, але й на цілком конкретні матеріали із програмування, економіки, менеджменту, фінансів, сучасну популярну літературу… продовжіть цей список. Але кількість таких ресурсів все ще вимірюється одиницями. Це навіть не голка у копиці сіна, а радше крапля в океані…

Ситуація погіршується ще й тим, що «адекватні» люди, які здатні продукувати професійну і затребувану інформацію, здебільшого воліють робити це російською або англійською мовами. Частково, їх також можна зрозуміти, адже саме так вони залучать на свій ресурс додаткових користувачів (ми ж уже знаємо, що навіть ультра-патріоти використовують російську мову, коли шукають практичну інформацію).

Саме тому я з такою повагою, а іноді – щирим захопленням ставлюся до кожного українського блогера, який пише про свої професійні вподобання, інтереси, ділиться досвідом, розповідає про помилки. Тих, які підтримують розвиток тематичної української блогосфери. Тих, які допомагають з’явитися новим цікавим та неординарним блогам. Не залежно від того, чули ви про них, чи ні – ці люди існують і давно наполегливо працюють над розвитком української ланки інтернету. Декого з них ви знайдете у моєму блогролі. Інших – у блогролах тих, хто розміщений в мене. Когось з них ви уже знаєте. А від когось, можливо, прийшли на цей сайт. Проте, як би там не було – цих людей до сих пір залишається дуже мало!

Прагнучи провести незалежний дослід, я ввів у Google однакові запити українською та російською мовами. Перший: «що таке особистісний розвиток» видав довжелезний перелік слабко пов’язаної між собою інформації, починаючи від того, як доглядати за немовлятами, і закінчуючи термінологічними дискусіями щодо проблем освіти. Лише на п’ятій сторінці результатів я наткнувся на перший тематичний блог: «Особистісний розвиток». Другий: «что такое личностный рост», здивував різноманіттям тематичних блогів. Уже на першій сторінці результатів (всього 10 посилань) їх було щонайменше чотири!!! Висновки, як то кажуть, робіть самі…

P.S.: Ситуація, яка описується, стосується кількохмісячної давності. Наразі блог “Особистісний розвиток” знаходиться набагато вище у пошуковій видачі…

Впевнений, що приблизно така ж ситуація повторилася б при пошуку будь-якої більш-менш затребуваної сучасною Інтернет-аудиторією інформації. Тому що російська блогосфера – уже живе. А українська, сподіваємося, тільки народжується!!!