Автор фотографії: Lance McCord На днях, неначе на підтвердження ідей, висловлених у статті „Вміння писати: Вроджений талант чи набута навичка”, у блозі Men with Pens з’явилася гостьова стаття Джоеля Фальконера (Joel Falconer) „Натхнення – найбільше виправдання письменника” (The Writer’s Biggest Excuse: Inspiration). Я не зміг відмовити собі в задоволенні перекласти цей шедевр. Сподіваюся – стаття стане у нагоді моїм читачам і допоможе поглянути на проблему створення якісного контенту під новим несподіваним кутом зору.

Що більше часу я проводжу, спілкуючись з письменниками, то частіше помічаю вплив на них вселенського і дуже потужного міфу. Саме цей міф стає останнім козирем наприкінці робочого дня копірайтера, коли замість осмисленого тексту, замовленого клієнтом, він видає видає щось на зразок: „Чорт забирай! У мене сьогодні немає натхнення. Моя муза мене покинула!”

Що? Перепрошую?

Гіпотетична ситуація №1:
Я хірург. Я проводжу складну операцію на простаті немолодого чоловіка. Я беру до рук скальпель, роблю надріз і раптом… мене покидає муза.

Гіпотетична ситуація №2:
Я водій сміттєвоза. Їжджу між вулицями і очищую урни. Але в один прекрасний момент думаю: „Зачекайте секундочку. Я не можу це робити! У мене немає натхнення!” Як наслідок, через тиждень проблема глобального завалення сміттям стає більш актуальною серед політиків, ніж проблема глобального потепління.

Якщо ви професіонал своєї справи – тоді годі виправдовувати себе. У вас є робота і ви повинні її виконувати. Але це можливо зробити тільки тоді, коли ви перестанете бити байдики і нарешті візьмете себе до рук.

Можливо, хтось із вас до сих пір думає: „Але ж натхнення просто необхідне! Я не можу писати без музи!”

Подумайте ще раз! Саме такий обмежений підхід до письменницької діяльності змушує нас нидіти від нудьги, але так і не виконувати жодної корисної роботи. І окрім нас самих, більше ніхто в цьому не винен.

Якщо ви не вірите мені – спробуйте цей підхід на власній шкурі. Відмовтесь від ідей, сповідуваних ледарами та невдахами. Спробуйте писати багато і кожного дня. А краще – влаштуйтесь у якусь журналістську організацію та пообіцяйте, що регулярно видаватимете багато-багато матеріалів. Якщо організуєте процес правильно – то через деякий час працюватимете по 14 годин на день п’ять днів на тиждень.

У вас немає виходу: потрібно сідати і писати. Немає часу навіть згадувати про натхнення. Сама по собі робоча напруга змінить ваше ставлення до музи.

І зверніть увагу – я зовсім не заперечую важливість письменницького натхнення. Воно дійсно може суттєво спростити діяльність автора. Та все ж не воно є визначальним фактором у роботі письменника.

Якщо ви не професійний письменник, не найманий блогер і не заробляєте таким способом на життя – тоді залежність від музи – ваше особисте право! Але подумайте самі – чи хочеться вам від чогось залежати? Якщо вас цілком влаштовує, що записи на вашому блозі з’являються один раз на місяць – чудово! Це знову ж таки ваше право!

Але якщо ви професійний письменник – давайте дивитися правді у вічі. Для того щоб писати – не потрібно натхнення. Для того, щоб писати – потрібно просто… писати!!!

P.S.: До речі, трапився апдейт PR. “Українська блогосфера” піднялася: PR3 -> PR4. Дрібничка – але приємно. А як справи у вас?