Зважаючи на пожвавлення на ниві публікацій про регулярність та частоту дописів до блога, можна зробити висновок, що ця тема знову набуває популярності. Вирішив написати і я! Але не про регулярність публікацій (про неї, рідну, ви знайдете не один і не два записи на цьому блозі), а про наслідки, до яких може призвести штучне підвищення частоти дописів. Це коли писати вам не хочеться – але мусите!
Хто сказав, що мусите?
Ніхто не говорив! Ви чомусь самі так вирішили і тепер заповзято боретесь із лінню щоденним двогодинним протиранням штанів „біля рідера” у пошуках наступної теми для публікації. Але натхнення, як і кохання, ніколи не приходить, коли його чекаєш (чи, що ще гірше – шукаєш). І якою б геніальною не видалася вам чергова тема, існує чимала ймовірність, що читачі вважатимуть інакше…
Автор фотографії:
Я довго намагався зрозуміти, чому одні записи в блозі виходять начебто й цікавими, і начебто й змістовними, та й взагалі – начебто потенційними бестселерами (тьху ти – бестрідерами)… а як доходить справа до публікації – їх, складається таке враження, що взагалі ніхто не читає? І навпаки – статті, які народилися з-під правої ноги після дощику в четвер, коли взагалі думалось про щось восьме, виявляються доволі таки відвідуваними і збирають кілька десятків коментарів!
То в чому ж справа?
Не наполягатиму на істинності цього твердження, але схоже, що коли автор починає вірити у силу „її величності регулярності”. І навіть більше того – стає щирим прихильником періодичності, тим самим даючи собі обіцянку писати статтю щодня (щодвадні, щотридні і так далі) він змінює свій підхід до письма в цілому. Якщо до цього він створював статті, „бо так хотілося”, а тому й писав значною мірою неформально, від щирого бажання донести певну інформацію до читача. То після усвідомлення потреби публікуватися регулярно, він починає ставитися до публікації контенту як до роботи. А це, чомусь, означає, що відтепер статті пишуться не „від душі”, а тому, що „так треба”.
І якщо з першим твердженням – що публікація до блога повинна бути регулярною – я цілковито згоден (відстоював і відстоюватиму її надалі). То її наслідок – втрата автентичності, авторської індивідуальності і відкритості контенту – це для мене річ абсолютно несподівана і навіть нелогічна.
Спробуймо уявити, як мислить середньостатистичний автор. Для нього необхідність написати статтю, не підкріплена готовою ідеєю для цієї статті, перероджується у муки пошуку: „А про що ж зрештою написати?”
На своєму досвіді, скажу, чим зазвичай закінчуються ці пошуки. А закінчуються вони рідером! Автор шукає статтю для перепублікації, рерайту чи перекладу. Після того ж, як необхідна стаття знайдена, існує дві можливих опції наступного розвитку подій:
- Більш розповсюджений і менш ефективний – Автор бере статтю, переписує її, копіює майже без змін, або перекладає і після цього – публікує на своєму блозі.
- Набагато більш рідкісний, але при цьому – більш ефективний – Автор читає матеріал, знаходить інший споріднений контент, виробляє власну думку і потім, публікує у блозі власну унікальну авторську статтю.
Що довше я веду цей блог, то більше переконуюся у простій істині – постійним читачам не дуже то й потрібні традиційні поради та стандартні новинні публікації. Все, що їм потрібно – це ваша індивідуальна особистість, яка у поєднанні з вдалим підбором тем для публікації та неповторним авторським стилем, перетворює блог на „блогбастер”…
Loading ...
Коментарів: 5
вересня 20, 2008 @19:18
дiйсно, думаю, ви правi що iндивiдуальнiсть дуже важлива. Дякую за статтю
вересня 21, 2008 @11:33
Так чого не варто мені робити, коли я вирішив публікувати записи регулярно. Я так зрозумів, це просто не займатися копі-пастом. На рахунок проблеми, що написати так її взагалі нема. Та ми ж живемо, писати можна про все на світі. Навіть про то, що я сьогодні встав, сходив сам знаєш куди, поживився, сів за інет, посидів і зрозумів згодом що вже вечір і їсти нема що. На такі записи особистого життя читачі точно знайдуться.
вересня 21, 2008 @22:08
“Штірліц перечитав телеграму – знову не дійшла…” (к) О! Нарешті дійшло! Поздоровляю з просвітленням!
Залишилося нескромне – втілити цю гарну думку у життя, ага.
вересня 24, 2008 @12:16
Коли пишеш якісь філософські думки тоді рідера не треюа Головне бачити світ. А оскільки той світ змінюється шалении темпами – то регулярність гарантована:)))
Власний стиль мають всі, хто пише і пише багато:)
Стосовно копіпасту – а чим він шкідливий якщо стаття відповідає тематиці блога чи направленій думці власника щоденника? Інколи навіть цікаво розбавти своє несвоїм. Але копірайти і посилання незабувати. І не зробити свій щоденник колекцією копіпасту:)
Нерегулярність – відштовхує і приводить до того, що тебе забувають, занадто велика частута – люди невстигають за тобою і ігнорують. Оптимально – придумав, осмислив, написав, перечитав, переробив, виклав. Але це дуже важко:) Простіше думка виникла, нашкрябав, запостив. А далі інкоил вже і редагуєш:)))))))))))
вересня 24, 2008 @13:14
думка виникла, нашкрябав, запостив
колись противився такому підходові до ведення блога. Тепер визнаю, що він має повне право на існування. Головне, щоб думка мала бодай якусь цінність для читачів.
Додати коментар