Раніше в цьому блозі вже була опублікована стаття, яка стосувалася критики в коментарях. Але, оскільки кожен блогер рано чи пізно стикається з цією проблемою, сьогодні мені хотілося б повернутися до неї. Але не з точки зору автора, а з точки зору коментатора, який залишає у блозі негативний відгук.
Спробуймо помислити логічно: Що може змусити коментатора написати критичний відгук?
Мені на думку спадають тільки дві причини:
- Коментатор не погоджується з точкою зору автора або має свої, дещо відмінні погляди на ту чи іншу проблему, чим ділиться з автором. (Зазвичай така критика буває дуже м’якою і, якщо учасникам є що сказати – може перетікати у цікаву дискусію по темі, до якої долучаються інші читачі блога).
- Коментаторові не подобається особисто автор чи його проект в цілому і він вдається до критики з бажання нашкодити авторові (задовольнити власне его). В такому випадку предмет дискусії для коментатора зазвичай не має жодного значення. Якщо автор зробив мовленнєву помилку – чудово. Це вже прекрасна нагода написати критичний коментар, в якому звинуватити блогера в некомпетентності. Якщо навіть жодних мовленнєвих чи фактичних помилок не зроблено – завжди можна знайти, що розкритикувати. Кажучи в загальному, дві «падонківські» фрази: «многа букв, ніасіліл» і «тєма нє раскрита» можуть виступати ідеальним інструментом для критики. Адже першу можна використовувати у випадку, коли написано довгий пост, а другу – в протилежному. Зрештою, завжди можна «наїхати» на саму тематику блога, підходи автора, блогінг, як такий, тощо.
У чому полягає проблема критика?
Проблема навіть не в тому, що другий тип «агресивної» критики не несе у собі жодної користі для блогу, а для особливо вразливих авторів – може навіть стати суттєвим відволікаючим та демотиваційним фактором (я вже писав, що найкращий вид реакції на такі коментарі – цілковите їх ігнорування, а у занадто «запущених» випадках – жорстка модерація та блокування «коментатора-агресора»).
Проблема в тому, що самі коментатори іноді вдаються до другого типу коментарів не із вродженої злості чи бажання «зачепити» автора блога, а через так звану «емоційну сліпоту». Інакше кажучи, вони просто не розуміють, що їхній критичний коментар може зачепити автора.
Ну написав я: «Петя - дурень». Ніяк не можу зрозуміти, чому Петя образився?
Хочете найбільш певну пораду, як образити людину, якій пишете коментар?
Напишіть у коментарі «тільки без образ», а потім розкажіть, чому автор – невіглас, покидьок, та й взагалі – некомпетентна людина, яка хтозна навіщо взялася за ведення блога.
Адже очевидно, що якщо автор відгука справді не хоче образити блогера – він просто потратить час і напише коментар таким чином, щоб у останнього навіть не виникло думки про образу.
Автор фотографії:
Намагайтесь дотримуватись заданої тематики
Нарешті – не всі коментарі однаково тематично доречні.
Мені до сих пір важко зрозуміти, чому деякі автори вважають за норму писати «технічні» (тобто ті, які стосуються технічних аспектів роботи блога) коментарі до будь-якої статті. Думаю, ви також неодноразово ставали свідками, як до статті, скажімо, про етикет в Інтернеті, з’являється коментар, в якому йдеться про несправність тієї чи іншої функції блога, мовні помилки, тощо. Подібні коментарі прийнято називати офтопом і видаляти. Але що робити, коли такий коментар пише постійний читач блога?
Коментаторам, які помітили помилку у роботі блога, мовну ваду чи просто мають до автора розмову, яка не стосується теми статті, варто згадати про такий чудовий винахід людства, як електронна пошта (тим більше, що зараз майже у кожному блозі можна без проблем знайти контактні дані власника). Зрозуміла річ, що написати коментар – це найшвидший і найпростіший спосіб достукатися до автора. Але чи доречний? Ось в чому питання!
Зрештою, правила хорошого тону: «Критикувати потрібно тільки наодинці, а хвалити – на людях» - ніхто не відміняв.
Коментар, як і допис до блога, повинен адресуватися не тільки авторові, але й читачам щоденника. Тому коментаторові варто подбати про те, щоб його відгук відповідав основним критеріям хорошого поста (про які писав ще Даррен Роуз). Чи принаймні – ніс хоча б якусь цінність для відвідувачів.
Пам’ятайте про це, якщо хочете, щоб вас вважали хорошим співрозмовником, а ваших відгуків – з нетерпінням чекали у кожному блозі!
А ті, хто читатимуть...
Коментарів: 23
Вересень 29th, 2008 @20:54
Керуючись порадами для коментатора: +1
Мені здається, що на деяких сайтах та форумах перегинаю палицю, щодо своїх коментарів. Якось воно не добре виходить
Вересень 29th, 2008 @21:29
саме так. Я теж із власного досвіду кажу. Іноді хочеться поділитися з автором певними своїми знахідками та думками. А перечитаєш вдруге коментар - враження таке, що хотів когось образити, хоч і в думках такого не було.
Вересень 29th, 2008 @22:38
погана стаття!
Вересень 29th, 2008 @22:55
гг… і ця людина мені говорить: “вчу-вчу, одні двійки”
Вересень 29th, 2008 @23:17
Ой! Я такий увесь засоромлений!
Ну… був би - а точніше таки був - колись. Років так мабуть з десяток тому. Хоча вже мабуть більше.
Просто у тебе, Ярославе, схоже ще невеликий досвід спілкування у мережі. Написаного тобою “правила хорошого тону”, на превеликий жаль усіх початківців, немає і ніколи не було. Хоча й слід зауважити, що воно з’являється кожного разу з появою кожного “нового новачка”.
Я вже тоді по пунктах розберу, хоча й коротко, питання “етикету спілкування”.
Отже, “многа букав, ніасіліл” - як не дивно, дуже доречне зауваження до автора, позаяк дуже часто автор - ну як оце я зараз
- геть не думає про своїх читачів і про те, що читачі прагнуть отримати якусь суть з його допису - частіше найпершим прагненням автора є “виписатися”. Якщо вже й хочеться “написати многа букав”, то на цю тему вигадали спеціальну пораду:
ПОРАДА: подати суть і тому числі з висновками у першому абзаці статті. Людина, яка цікавиться суттю, отримає усе й одразу. І, можливо, поцікавиться і усім іншим, що буде по тексту потім. А може й ні. У цьому полягає повага автора до читача. Випестована роками. Ще навіть до інтернету і вебу.
Друге доречне зауваження - “тєма нє раскрита”. Це дуже часто буває, коли автор “розплився мислю по дрєву” і може навіть і розкрив тему, але з-за попереднього “многа букав” вишукувати по тексту “а що ж саме мав на увазі автор своїм постом” - заняття невдячне. От як у моєму цьому коментарі.
Тут з порадами складно, але доречною стає порада номер 1: виносити саму суть і висновки у окремий абзац і виділяти його. І ставити першим. І це не я вигадав.
Стосовно “злих критиканів”, “ненависників”, “нєдоброжелатєлєй”, і пр. - це вже таке дуже особисте і суб’єктивне, але з боку автора. Без образ.
Стосовно “без образ” - ну, навіть не знаю - можу вибачитися за своє особисте постійне вибачання, бо ж я чудово знаю що люди жорстоко ображаються на критику - досвід у цьому питанні маю великий, ага. 
Тому зазвичай перепрошую. Але все одно ображаються. Але я вже звик і тому не ображаюся у відповідь. 
Стосовно електронної пошти і коментарів. Тут і справді проблема: майже ніхто не користується електронною поштою, коли є коментарі. Коли немає коментарів - іноді користуються, але значно рідше, бо це довго і треба робити якісь окремі рухи. Часто на великих порталах є окреме поле-сервіс - “надіслати коментар автору чи повідомити про помилку” - такими сервісами таки користуються. А поштою - ми всі маємо свій рівень лінощів.
Ну і “адреса коментара”. Ярославе, це ти вже точно сам вигадав! От чесно! Можеш не вірити, але “звертаються до всесвіту у коментарах” хіба що спамери і… і таки більше ніхто. Так, теоритечно коментар слід переглядати, набирати окремо, перевіряти орфографію, перечитувати, тощо - але для цього існує чудова фішка під сучасною назвою, якщо не помиляюся, “трекбеки” - тобто коментар до чужого допису у своєму блозі чи що там є. Розгорнутий, гарненько обміркований, грунтовно обгрунтований, прискіпливо вивірений, і все таке інше “наш отвєт Чємбєрлєну” (к) Про які “хороші пости” можна казати, коли віконечко для коментарів, зазвичай, таке крихітне?
Ну і потім: коментарі на блозі - це ж, врешті-решт, не форум, де усі рівні - блог таки має _автора_ і це тягне за собою певну “викривленість у направленості коментарів” - принаймні, що стосується “коментарів першого рівня”, бо ж у “коментарах на коментарі” легко може розгорнутися своя дискусія, аж ніяк не розрахована заздалегідь на “читача блогу”, але часто навіть цікавіша за сам допис. 
Буває і таке - і досить часто.
З одного боку я розумію твої образи. З іншого - ну, що поробиш - я вже давно з цього виріс і час від часу забуваю, що виросли ще не всі - а дехто так і не виросте. Стосовно тебе ж - ну, особисто я маю певні сподівання що таки виростеш.
ЗИ: на тему “поганих коментарорів” у мене є чудова фраза - дуже рекомендую! “Не подобатися дурним для людини - похвально” (к) Сенека
Ну, може я трохи плутаюся у перекладі українською…
ЗИ2: ну а про “критику наодинці” - це ти справді вже, як то кажуть, “загнув” - без критики, з одним лише “позитивом”, будь-який проект так чи інакше застигає і перетворюється на болото - це правило також перевірене часом. “Те, що мене не вбиває, робить мене сильнішим” (к)
Хух! Здається все!
Сабміт!
Вересень 29th, 2008 @23:30
О! Я висновок вигадав!
“Про блогерів або хороше, або нічого” (к)
Дарую!
Вересень 29th, 2008 @23:53
А тут ось іще геть несподівано знайшов у сусіда:
Психологія критики
Як на мене, “тєма раскрита”. Хоча, звісно, додати ще багато чого є - з оглядом на “особливості мережевого спілкування”…
Вересень 30th, 2008 @8:19
ого! ну нічого собі! Це мабуть найдовший коментар у цьому блозі… Чи то конкурс який розпочати?
якщо серйозно і по темі: Дивися, твій коментар доволі-таки критичний. Погодся! Але він не сприймається, як образа (ну не сприймається, і все). Чому так не можуть спілкуватися всі коментатори? Чогось не вистачає? Елементарного відчуття, що відправляючи електронний текст, ми також спілкуємося з реальними людьми, які мають власні почуття, а не з безликими роботами.
а що стосується фрази “без образ”… Якщо вона пролунала - це як тривожний сигнал: “Далі будуть образи”. Я ж не напишу, наприклад, такий коментар:
“Тільки без образ. Автор, у тебе чудовий пост. Все дуже детально розкладено по поличках. Дякую. Підписався на фід і з нетерпінням чекатиму наступних публікацій”
Загалом же, ця стаття написана в першу чергу із власного досвіду. Бо я й сам, спілкуючись на інших блогах та у форумах часто переходжу через цю примарну грань етичності (а насправді - банальної поваги до автора). Щоправда, щодалі - таких випадків трапляється все менше.
І мені це приємно.
До речі, на днях обов”язково опублікую переклад однієї англомовної статті (теж про критику): “Чому бізнесу не варто боятися критичних коментарів у корпоративних блогах”…
Вересень 30th, 2008 @8:45
Мені сподобалось. Стосовно “многа букав”, то такі відгуки лунають не вперше. І лунатимуть ще і ще. Це точно. Якби автор сказав всю суть двома-трьома-чотирма реченнями, то знайшлись би інші коментатори, що сказали б: “ні, ну це не правильно… а то не так і те не те”.
Все тому, що по-перше, двома реченями часто буває не можливо вичерпно викласти свою думку, то ж як не за одне зачепляться, то за друге. По-друге, як можна вимагати, що б людина писала тільки так, як подобаєтсья тобі? Це ж нереально! Якщо вже геть так не подобається, то може варто не читати, нерви поберегти?)) По-третє, якби вся суть викладалась у двох реченнях спочатку, а потім ще плюс до всього розписувалась далі, то толку з цього ніякого. Бо один прочитає два речення і буде коментувати ніби все прочитав, і сперечатись “до посиніння” що “все мол так і так”. Але те “так і так” часто вжде розписане у дописі нижче (див. моє ‘по-перше’) і коментар виходить “пустим”.
Вересень 30th, 2008 @9:19
Слухай, тільки без образ, але пост смішний. Коли буде як правильно блогеру сходити в туалет? Направду комедія.А ще скоро можна написати як правильно дихати:))))))))))))))
Вересень 30th, 2008 @9:22
п.с. щоразу нові пости стают більше нецікавими, враження, що трошки не в свою тему починаєш залазити.
Вересень 30th, 2008 @11:16
psiho, якщо людина часто заходить на один і той самий блог протягом тривалого часу, то зрештою чомусь починає вважати, що все тут створено для неї і обертається навколо неї. Більше того, починає давати поради авторові так, наче це вона, а не він, власник блога. Неодноразово спостерігав такі ситуації у різних варіаціях. Навіть не знаю, як це можна охарактеризувати. Але оскільки тут можна спостерігати певний характер масовості, то, мабуть, це нормально.
Тарас, без образ,
але який висновок я повинен був зробити з твоїх коментарів? Що ти ідеально засвоїв всі поради зі статті і поступив із точністю до навпаки? Я бачу звинувачення у “нецікавосі”, але не бачу навіть натяку на те, а що ж могло б виявитсь “цікавим” для тебе!
Єдина порада, яку я можу дати у такому випадку - не читати те, що не цікаво. Хоча, якщо ти не хотів образити і дійсно хотів дати якусь пораду - то ти цього просто не зробив.
Вересень 30th, 2008 @18:38
многабукав для коментарів…
Варто подумати про включення таких дописів у вигляді blockquote до самої статті.
Вересень 30th, 2008 @18:57
а в чому суттєва різниця?
Вересень 30th, 2008 @19:08
ну знаєш, коментарі - це коментарі, а стаття - це стаття..
Допишеш чийсь коментар в статтю у вигляді “Зовнішньої думки” і одразу стаття стане в новому світлі. Свого роду комбінований гостьовий пост
Вересень 30th, 2008 @19:16
в такому разі можна навіть краще робити - писати нову статтю “по мотивах” коментарів до попередньої.
Хм… між іншим, непогана ідея!
Вересень 30th, 2008 @19:53
Ти умпутуна послухай… В нього в кожному подкасті є розділ, де він відповідає на коментарі своїх читачів-слухачів…. Абсолютно нормальна практика
Вересень 30th, 2008 @21:28
jarofed, пости, що були раніше були цікавими.
Вересень 30th, 2008 @21:59
jarofed
не зважай на Електрика.. В нього сьогодні особливий настрій 8))
Вересень 30th, 2008 @22:14
podarok, а що злого сьогодні зробив?:)))
Вересень 30th, 2008 @22:17
а де написано, що злого?
Вересень 30th, 2008 @22:20
а що тоді?
Вересень 30th, 2008 @22:32
podarok, я й не переймаюся. Може справді людині було цікавіше читати “ранні” записи…
Тарас, от тільки не можу зрозуміти, що зараз змінилося? Мені навпаки, здається, що статті стають цікавішими. Принаймні, намагаюсь докладати усіх зусиль, щоб так воно й було. Світ же не стоїть на місці. Я ж не можу переписувати те, що було раніше.
Але, як говориться, “на колір і смак товариш не всяк”. Та я й не тішу себе ілюзіями, що всі статті будуть подобатися всім читачам. Так просто не буває.
Додати коментар