На роздуми, викладені у цьому записі, мене наштовхнула стаття, опублікована Анжелом Ракома (Angelo Racoma), одним зі співавторів блогу Performancing. Основна його ідея полягає в тому, що отримуючи все нові та нові методи для онлайн-комунікаці, люди поступово втрачають навички живого спілкування та активної взаємодії.
«Коли я був дитиною, – ділиться своїми спогадами Анжело, – у мене було багато шкільних та дворових друзів, з якими я міг спілкуватись тільки вживу. Я знав телефони майже всіх однокласників, а вони знали контакти одне одного – але ми користувалися цим «високотехнічним» засобом вкрай рідко, оскільки надавали перевагу живому спілкуванню.
В ті дні у дітей не було мобільних телефонів. А соціальна взаємодія передбачала п’ятничні зустрічі, гру в футбол чи нехай навіть у приставку Nintendo. А це було всього лише 15 чи 20 років назад. Тож уявіть, якою була взаємодія дітей, які жили раніше.
Сьогодні електронна гра означає, що кожен залишається вдома перед своїм комп’ютером і взаємодіє через інтернет. Телефонні дзвінки в колі молоді уступають місце новітнім сервісам миттєвих повідомлень та обміну текстовими посланнями. Звісно, Інтернет відкриває можливості і для відео-конференцій, та чи багато людей користується ними?»
В часи соціальних мереж більшість з нас стають «лінивими» комунікаторами та «сором’язливими» співрозмовниками, робить висновок Анжело. Сьогодні вам не потрібно ускладнювати своє життя навіть банальним набором тексту для електронного листа. Якщо ви хочете дізнатися про справи своїх рідних чи близьких – ви просто заходите на їх профіль у соцмережі або блог, читаєте, чим вони займаються, і «йдете геть».
Звісно, для того щоб створити список контактів та знайти друзів у мережі, потрібно докласти чимало зусиль. Але після того, як ви це вже зробили – підтримання контактів стає справою, яка займає мінімум часу. Вам потрібно лише час від часу переглядати профілі «друзів» і зрідка залишати коментарі.
Комунікація стає пасивною!
Ми більше не шукаємо живих людей – ми перебуваємо в пошуку їх онлайн-двійників. А оскільки у більшості випадків ми переховуємося за власними клавіатурами, більшість з нас втрачають міжособистісні навички і стають неспроможними адекватно спілкуватися з іншими людьми поза онлайном.
Автор фотографії:
Якщо ви дивилися мультик WALL-E, то безперечно пам’ятаєте цих товстих людей, які, провівши багато століть у космосі, втратили будь-яку людську подобу і розівчилися навіть ходити. Чи означає це, що продовжуючи розвивати свої профілі в соцмережах, ми згодом втратимо голос і розівчимось розмовляти?
Інтернет – як інструмент
Особисто мене завжди вражало вміння хороших авторів та письменників вибудовувати у своїх статтях майже ідеальну картину світу, яка, попри це, тріщить по всіх швах, якщо спробувати піддати її сумніву! Як вважаєте, чи справді соціальні мережі, блоги та всі інші Web2.0-примочки зменшують нашу здатність до комунікації?
Власне, я спостерігаю протилежну картину!
Мої офлайн-друзі – вони нікуди не поділися. Не зважаючи на завантаженість роботою та доволі активним онлайн-життям, я знаходжу час щоб поспілкуватися з ними у «реалі». І якщо бути до кінця відвертим – то останнім часом таких зустрічей стає тільки більше, оскільки постійна нестача часу навчає дуже гостро цінувати цей самий час!
Але, окрім того…
Активна участь у онлайн-житті призвела до того, що кількість знайомих, частина з яких вже майже перейшла у категорію «друзів», суттєво розширилась. Встановлювати контакти дійсно стає набагато легше. Але, що набагато важливіше, ці контакти дуже часто не обмежуються Інтернетом. Завдяки блогам я познайомився з багатьма чудовими людьми і час від часу ми також зустрічаємося в офлайні.
Хто знає, можливо мій приклад нетиповий і світ Інтернету дійсно засмоктує людей з головою? Так це, чи ні? Як вважаєте?
Згадалася теорія (автора, на жаль, не пам’ятаю) відповідно до якої через кілька десятиліть людство розділиться на віртуалів (людей, які весь свій час проводять в онлайні) та тих, хто віддає перевагу реальному життю. Чесно кажучи, не віриться, що так воно й буде насправді. Але якщо таке станеться – то особисто мені хотілося б бути в числі тих, хто житиме реальним життям та милуватиметься справжніми зорями. І пам’ятати: «немає ніякої ложки»! А де хотіли б бути ви?
За підтримки:
алкоголизм лечение
Бытовая техника sharp в одессе
Loading ...
Коментарів: 9
листопада 22, 2008 @18:21
Имхо, общение в сетях никогда не вытеснит живое. Ну только если мы как существа перейдем с социального этапа на машинно-роботизированный, у нас в мозгах будут встроены двухядерные процессоры Интел и отличные видеокарты с эффектом 3Д-рендеринга
листопада 22, 2008 @18:53
На кафедральному форумі я знайшов багато нових друзів і знайомих. В соцмережі мені залишилося їх тільки пододавати. Правда після цього, в розмову за чашкою кави чи пивом могла вкрадатися на 5-10 хв тема, що там вконтакті.)
Тепер, коли всі вони по іншу сторону Карпат, я може споглядати за їхніми свіжими фото і т.д. Когось переглядаю, з кимось переписуюся, а з кимось і здзвонюємся.
А на новому місці саме через соцмережу знайшов нових і знайомих. І відкликаюся на будь який заклик оффлайн зустрічі. Хоча тут вже і егоїзмом пахне. Але насправді то не так)
Хоч мережі і забирають у нас час, але якщо використовувати їхні плюси, то вони і дапомагати можуть з оффспілкуванням.
листопада 22, 2008 @21:49
Особисто я вважаю що соціальні мережі не можуть поглянути людину. Але настільки сильно вони її поглинають залежить від самої людини.. Так що)
З.І. Розучимсоь, а не розімчимось =)
листопада 22, 2008 @21:51
Чесно кажучи, мене соціалки здебільшого дратують. Побавився я з ВКонтакте тиждень.. А тепер добре якщо раз на тиждень там з’являюсь. Хоча вузькоспеціалізовані соціалки можуть бути цікавими – тут же збираються не просто так, а для вирішення певного кола завдань, спілкування дійсно за інтересами, а не аби “поляпати” та провести час.
листопада 22, 2008 @22:02
G3D, клятий ворд!
постійно виправляє слова, після чого помилки вискакують у найнесподіваніших місцях! Дякую, виправив!
листопада 23, 2008 @2:07
Вкрай негативно ставлюся до вкантактє і аднакласнікав, так як вважаю, що зв’язки можна прекрасно підтримувати і в офлайні, а виставляти в онлайн своє особисте життя (погодьтесь, що дуже багато-хто так робить) не варто.
Якщо вже й буду юзати “соціалки”, то тільки вузькоспеціялізовані тематичні
листопада 23, 2008 @16:16
Декому суспільство щось не дало і такі люди шукають розраду в Мережі і, на жаль, поглинаються нею. Як у когось в офлайні все гаразд, то й Інтернет вони використовують як інструмент. Але є ще третя група — недосвідчені користувачі. Згадайте своє перше знайомство з комп’ютером. Їх тримає природна цікавість і величезні можливості. Вони ще не можуть точно знати для чого їм онлайн-життя. Але наступає такий момент, коли досвіду набирається стільки, що вже нічому не дивуєшся. Тоді можна або почати тверезо дивитися на монітор або все-таки захопитись.
Насправді, люди з початку історії шукали альтернативну реальність: в іграх, книжках, музиці, живописі. Не бачу, чим Інтернет принципово відрізняється. Інтернет і реальне життя взагалі не можна ставити на одному рівні.
P.S. А «немає ніякої ложки» — це особистий девіз? Мені цей вислів також дуже подобається.
P.P.S. Цікаво, як віртуали збираються народжувати дітей?
листопада 23, 2008 @22:42
Блогеру потрібно організовувати зустрічи з його дописувачами оффлайн. Це частина його роботи.
лютого 8, 2009 @2:34
Зараз соц мережі це забавки, але з часом я впевнений їх будуть використовувати всі. Починаючи від роботодавців закінчуючи міліцією. Аж нецікаво зараз в неті, сидиш майже задарма , є все шо хочеш, навіть мінімальні старання дозволять відкрити свій сайт. 9 років назад інтернет приносив мені просто неймовірне задоволення, хоч тоді можливостей практично небуло.
Шикарні були часи. Створив мінімальну , коряву, сторінку і тебе вважать генієм.
Додати коментар