|
|
В цей чудовий недільний день, мені хотілося б трішки віддатися спогадам…
А згадувати буду про Інтернет. Про те, чим він був для мене у далекому (аж десять років назад) минулому і чим став сьогодні. Можливо, комусь це буде цікаво…
Моє безпосереднє знайомство з Інтернетом почалося у 2000-му році, разом зі вступом на перший курс гуманітарного факультету Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Готовий припустити, що якби я не потрапив до цього ВНЗ – то перше побачення з вебом могло б відкластися на кілька років. Але рано чи пізно ми все-рівно зустрілися б – я в цьому впевнений.
1999
До академії про Інтернет я лише чув, але ніколи не бачив. При цьому в моїй уяві він був чимось абсолютно незбагненним, величним і бажаним. Одного разу (а був це клас 10-тий) в юнацькій Чернівецькій газеті я прочитав невелику статтю, яка розповідала, що таке Інтернет. Як зараз пам’ятаю: там говорилося про всесвітню мережу; дроти які сполучають комп’ютери у всьому світі; і лінки, які дозволяють пов’язати між собою різні документи на різних серверах. І як зараз пам’ятаю, що тоді я фактично нічого не зрозумів… Чи точніше: зрозумів, але не міг собі уявити, що воно таке і як це працює.
А зараз я пишу статтю, яку сьогодні або завтра опублікую на своєму блозі – і чудово розумію не лише, «що таке інтернет», але й те що вже невдовзі без власного представництва в Інтернеті людям буде якщо не скрутно – то принаймні дуже некомфортно.
2000
На моєму першому курсі навчання в Академії весь Інтернет (принаймні той, до якого я міг мати доступ) зосереджувався в одній невеликій аудиторії на третьому поверсі першого корпусу університету (люди, які бували там, чудово розуміють про що йдеться). Ця аудиторія називалася Юзік (Usic) і там стояло з десяток комп’ютерів, які працювали на Юніксі (Unix), а на двох найбільш просунутих (які майже увесь час були зайнятими) стояв графічний відповідник – Лінукс (Linux). Під час перших відвідувань Юзіку адміністратори (якими звісно ж були студенти старших курсів) навчали нас поведінки з комп’ютерами та незнайомою для абсолютної більшості системою Юнікс. Ми навчилися заходити в аську, нам створили перші електронні скриньки і показали, як через текстовий інтерфейс Юнікс (який найбільше скидається на Dos) можна переглядати веб-сторінки (звісно, ні про які картинки тут не йшлося – виключно текст).
Так протягом всього першого та другого курсів на перервах та під час «вікон» я частенько забігав до Юзіку, щоб поспілкуватися в асьці (з незнайомими людьми, випадково знайденими вбудованим пошуком), відповісти на електронні листи (яких зазвичай майже не було або було дуже мало – від друзів, які сиділи за сусідніми компами у Юзіку), ну і найголовніше – почитати сайти (а точніше сайт – єдиний – anekdot.ru).
2002
Починаючи з третього курсу, Інтернет почав з’являтися у багатьох комп’ютерних аудиторіях Могилянки. При чому це був уже не «чужий і хижий» юнікс, а доволі звичний Windows зі своїм IE. Водночас, почало з’являтися перше відчуття, що комп’ютер можна використовувати не лише для розваг, але й для пошуку необхідної для навчання інформації. Приблизно в той час почали масово з’являтися Інтернет-клуби, де за певну плату можна було скористатися доступом до всесвітньої мережі. Але коштували вони так дорого, що на той час, будучи студентом, я не міг собі дозволити насолоджуватися перевагами платного доступу в Інтернет.
Автор фотографії:
2004
А наприкінці четвертого курсу Інтернет з’явився у могилянському гуртожитку. Якщо не помиляюся, коштував він 60 гривень на місяць (тих гривень, якими вони були у 2004-му) і в цю плату входило 200 МБ зарубіжного та 400 МБ українського трафіку. І це був прорив, бо відтоді я та мої співмешканці мали доступ до Інтернету у будь-який зручний час і для цього не потрібно було покидати стін власної кімнати. Саме цим Інтернетом ми й користувалися до закінчення навчання.
2006
Після того, як ми покинули гуртожиток і переселилися до орендованої квартири, то під’єдналися до Інтернет-мережі компанії «Воля» і за більш, ніж два роки проживання тут вже змінили кілька тарифів. Сьогодні користуємося 10 ГБ. за 100 грн. на місяць. Лише не сприйміть за рекламу! Воля – жахливий оператор! Жодного клієнтського підходу – орієнтація лише на прибутки. Одним словом – монополіст. Якби в момент підключення у нас був вибір – то ми безперечно обрали б іншого оператора.
Листопад 2008
А кілька днів назад ми нарешті налаштували у квартирі Wi-Fi-доступ і позбавилися від дротів. Тепер можна валятися в ліжку після солодкого сну (як власне я роблю зараз, пишучи цю статтю) і при цьому мати доступ до Інтернету. Чи, що навіть краще – потягнути ноутбук із собою на кухню і користуватися Інтернетом там.
Чи, скориставшись моєю недавньою обновкою Nokia N82, яка також підтримує Wi-Fi-доступ, почитати Google Reader перед сном, а потім просто відкласти трубку і поринути у царство Морфея.
І це на тлі розвитку мобільних технологій Інтернет, які, переконаний, вже зовсім скоро даватимуть можливість дешевого доступу до всесвітньої мережі у будь-якій точці світу, де є мобільне покриття. Поки-що більш-менш пристойне співвідношення ціна/якість показує тільки Utel – єдина компанія, яка вже впровадила Інтернет на технології 3G. Сподіваюся, що вже найближчим часом ця функція стане доступною і для мого оператора, «Київстару».
Який висновок можна зробити з усього, написаного вище?
Що за коротких вісім років мого знайомства з ним Інтернет розширився! Якщо говорити мовою красивих метафор – то для мене він буквально «виповз» із тісних стін академічного десятикомп’ютерного Юзіку і захопив увесь світ.
І якщо вже бути до кінця відвертим, то поки що я не спостерігаю жодних причин, чому б ця ситуація повинна була змінитися!
А коли ви «познайомилися» з Інтернетом? Чи еволюціонували ваші «стосунки» з ним з того часу?
За підтримки:
Судя по нынешним тенденциям уже в скором времени купить квартиру сможет каждый! В каком городе? Да в любом! Хотя бы и в Подмосковье!
Якщо вам сподобалася стаття, буду вдячний за її підтримку у соціальних мережах (Twitter, Facebook, Google+ та вКонтактє)
Loading ...