Для багатьох мета – це не “прийти”, а “йти”. Для таких людей сам процесс важливіший за результат, до якого він призведе (власне кажучи, _кінцевого_ результату, який підсумовує пройдений шлях, може не бути взагалі, адже для них сам процесс – це і є результат).

>> Можна, звісно, “блукати всліпу”

Гадаю, це не надто влучна теза. Не прагнути досягнення кінцевої цілі, а насолоджуватися перманентно триваючим процессом, що відіграє роль цілі, котрої ти досягаєш багаторазово-циклічно – ще не значить “блукати всліпу” Більше того – це приносить куди більше та глибше задоволення

>> Але в такому разі не варто звинувачувати когось, коли “провалишся в яму”.

Ох, я гадаю, що “провалитись в яму” може лише той, что має саме _кінцеву_ мету. Адже її можна досягнути, а можна і ні (провалитись). А якщо твоя ціль – в процессі, то помилитись (провалитись) _неможливо по визначенню_

Насмілюсь непогодитися. Життя трохи складніше Але такий ентузіазм, звісно, швидче плюс, аніж навпаки…

>> Цей шлях – це і є стратегія.

І знову: а коли є розуміння, що ціль – в самому процессі, а не в досягненні певної мети? Тоді виходить, що для досягнення мети достатньо лише йти своїм шляхом і стратегія тут просто таки зайва…

>> І навіть у випадку із природою – один лиш той факт, що ми не розуміємо її стратегії, не означає, що її немає

Один той факт, що ми, завдяки своїй людській природі (“всьому потрібно знайти пояснення!”) намагаємося відшукати в природі її “приховану” стратегію, не означає, що вона взагалі існує

P.S. Філосовські дискусії – наше все

Я б радше сказав, що тут ви інтуіцію видаєте за стратегію

Однак хід ваших думок мені зрозумілий. Якщо дивитись на питання з такої точки зору, то сенс в них, безумовно, є. Просто ми деякі різні речі називаємо одними й тими ж словами, а деякі однакові – різними Все, як я дивлюсь, зводиться до того, що неважливо чим ти бачиш свої дії – результатом продуманої стратегії, чи спонтанної інтуіції, головне аби в них була закладена “душа” (а це якраз те, про що я говорив: основне – робити свою справу з любов’ю )

P.S.: Пишучи цей запис, я навіть не здогадувався, що розгорнеться така філософська дискусія

Планета Земля – достатньо складна система на твою думку?…

… І жодної стратегії – просто Природа.

Світ надто багатогранний і не все так однозначно… Часто замість стратегії краще мати “на озброєнні”, скажімо, інтуіцію

А як тобі такий аргумент: кохання. Не сперечатимешся, що воно сильніше за все решта, що тільки є в тому світі, і що саме воно найчастіше допомагає нам “досягнути недосяжного”? Гадаю, не сперечатимешся. Так само як не сперечатимешся із тим, що із стратегією кохання не має нічого спільного

Одним словом, я вірю в те, що “серце” та “розум” мають приблизно однакову вагу в більшості випадків, однак вирішальну справу (нажаль/на щастя ) відіграє завжди саме “серце”, а не “розум”.

Уявімо, наприклад, будівництво будинку. Спершу закладається фундамент, потім будуються стіни і тільки наприкінці кладеться дах. Більше того, в межах цих процесів діють інші, більш дрібні, принципи, про які, напевне, знають тільки архітектори. Але якщо їх не дотримуватися – збудувати будинок неможливо.

Будівництво – це теж стратегія. Навряд чи команда будівників досягне успіху, якщо не узгодить свої дії і не розробить чіткий план робіт (що, куди, як і навіщо).

Тому стратегія це аж ніяк не тільки “роби свою справу віддано, якісно і т. п.”. Можна віддано і якісно “товкти воду в ступі”. Коли ми ефективно робимо неефективні речі – то ми підвищуємо свою неефективність.

Втім, якщо для когось блогінг, це лише така розвага, яку він розглядає не інакше, як своєрідну “комп”ютерну гру” – то йому дійсно не обов”язково “заморочуватись” і думати про всілякі там цілі. Кожен обирає сам!