Я завжди був прихильником того, що блоги можуть приносити заробіток. Але давай ще раз: блог, який створений ТІЛЬКИ заради заробітку читає рівно 0 людей. Тобі ніколи не доводилося бачити мереж сателітів, створених під сапу чи під блогун? Тоді ти щаслива людина.

Це нудно і нецікаво працювати ТІЛЬКИ заради заробітку. SEO, просування і все інше – це тільки інструменти. Як і блог, зрештою. Цікавість полягає в спілкуванні на обрану тематику, а прибуток – винагорода за витрачений час. Чи ти належиш до пуристів, як вважають, що гроші “это зло”!

знаючи слабкості – треба на них вказувати і, якщо треба – бити!

відчуття власної важливості зашкалює

P.S.:

Я стверджую, що _першорядні_ цілі автономного блогу – самопіар, SEO, манімейкерство.

ну, раз ти так вважаєш, то що там далі сперечатися

Не останню роль відіграє і природність просування через статті – адже визначити «продажність» таких матеріалів практично неможливо. А навіть, якщо пошуковику якимось чином вдасться це зробити (хоч і не уявляю, як це можливо) – йому все-рівно по суті не буде за що «штрафувати» сайт.

У данному контексті “природність” створенного змісту визначається саме “неможливістю визначити його продажність”. Я стверджую, що першорядні цілі автономного блогу – саме “продажність” і “просування”. Більше того: я стверджую, що ні про які

“можливість поглибити знання у певній сфері, встановити контакти із колегами, долучитися до мережі професіоналів і донести свої думки та ідеї до зацікавлених людей” (к)

- мова не йде взагалі. Першорядна мета “долучитися до мережі професіоналів … і зацікавлених людей” – саме “продажність” і “просування”. І тут я підтверджую тезу самого автора: так, для самопіару, SEO, манімейкерства блог – найкращий і найлекший інструмент.

Хто виступить моїм опонентом і спробує довести протилежне? Хто розгляне “інші інструменти”, як інструменти саме “поглибити знання у певній сфері, встановити контакти із колегами, долучитися до мережі професіоналів”?

За дослідженнями, які проводив, якщо не помиляюсь, Problogger, лише 5% чи максимум 10% читачів переглядають архіви блогів. Тому будь-яка стаття, написана два-три місяці назад з великою ймовірністю не буде прочитана. А значить є сенс “воскрешати” таку інформацію у нових статтях, доповнюючи її новими фактами і даючи посилання на попередні публікації.

Переходом на особистості я назвав необгрунтоване звинувачення в некомпетентності. А тепер перечитай свій попередній коментар…

І відповідно читати товсті ковбаси без абзаців, виділень і цитувань – дуже важко.

Максимально, що отримує довгий коментар – перегляд по діагоналі на предмет “ключових слів”.

Взагалі – для мене – оптимальна форма коментаря – горизонтальний прямокутник або максимум – квадрат.

Вертикальний прямокутник – зло!

От ти пишеш “конструктивна критика спрямована на предмет обговорення (а не на автора) і окрім вказівки, що зроблено неправильно, пояснює, як це можна зробити краще” (к) І де у моєму “сабжевому” коментарі було “обговорення автора”? Чому на пропозицію якось обгрунтувати свою “статтю за 10 хвилин” шановний автор так образився і “послав читати інші свої статті”? (а це вже, напевне, таки обговорення автора, ага ) Якщо усе написане у інших статтях – навіщо потрібна ця? Просто “заповнити нерозривний проміжок у щоденних публікаціях”? Але я тобі вже давно про це написав: Ярославе, з усього видно, що ти вже починаєш просто повторюватися і не привносити нічого нового своїми “2-3 годинами на день” – невже справді нема більше про що писати, окрім чергового повторення пройденого? Хто тут мені радить “а ти не читай”? А ви не пишіть! Бо інтернет – він, знаєте, спільний…

“конструктивна критика … пояснює, як це можна зробити краще”? (к) Але ж я написав прямо:

Як що до дослідження на тему: “чи справді блоги такі незамінні і як провадили своє професійне чи за інтересами спілкування люди у доблогову епоху”.

Куди ще пряміше “пояснити як зробити краще”? Що я отримав у відповідь?

Проведи! А що, щось заважає? Чи вказувати іншим, що їм робити простіше, ніж зробити самому?

Угу. То може то таки не “критика неконструктивна” – може то таки у консерваторії таки щось не так? А може така болюча реакція – такі свідчення аж надміру конструктивної критики і таки поцілювання її у об’єктивно найболючіше місце?