Останнім часом стало дуже модно говорити про розвиток мікроблогінгу. Настільки модно – що деякі люди щиро вірять, що у майбутньому мікроблогінг повністю витіснить традиційні блоги і стане основним засобом комунікації між людьми.

Автономна блогосфера VS Блоги на сервісах

Мені сучасна ситуація з блогами видається дещо іншою. По суті вся велика світова блогосфера за джерелами мотивації умовно поділена на два „табори”. Частково я вже колись торкався цієї теми у статті про дві блогосфери. Суть полягає в тому, що блогери, які пишуть про все і зазвичай сидять на безкоштовних сервісах на зразок ЖЖ, Li.ru і тому подібних (а останнім часом масово подалися у соцмережі) керуются зовсім іншими стимулами, ніж ті автори, які, не бажаючи ні від кого залежати, заводять собі окремо встановлені блоги на різноманітних двигунцях (найпопулярніший з яких – WordPress) і пишуть на найрізноманітнішу тематику (але у кожному конкретному випадку – вузько сфокусовану), намагаючись бути корисними та цікавими не лише для найближчого кола друзів та знайомих.

До інструментів мікроблогінгу (найпопулярнішим з яких сьогодні є Twitter) точнісінько так само можна ставитися по різному. І хоча почався твіттер із гіків – людей, які давно і успішно працюють в мережі, не дозволяючи собі пропустити жодну новинку – сьогодні він переходить на масовий рівень. Тому можна очікувати, що вся маса користувачів (для яких блоги, а потім і соцмережі були таким-собі „модним трендом, до якого просто гріх не долучитися”) завтра буде у твіттері. Ті, хто спостерігав за хвилями приросту українських (і російських) користувачів твіттера після піару цього сервісу в ЖЖ, чудово розуміють, про що я говорю.

Як можна використовувати мікроблоги

Можна сприймати ключове запитання твіттера: „what are you doing?” – буквально. І відповідати на нього найбезпосереднішим чином: „Я хаваю”, „Іду в туалет”, „Збираюся з’їздити в магазин”… тощо. А можна робити так, як роблять це найбільш просунуті (і за рахунок цього – найбільш популярні) користувачі. Розповідати не про те, що ви робите, а про те, що ви думаєте! Ділитися враженнями, несподіваними ідеями, прозріннями і відкриттями. Чи разом з іншими користувачами вирішувати проблеми, ставити цілі, знаходити розв’язання задач. Інакше кажучи – приносити хоча б якусь користь тим людям, які натиснули кнопочку follow під вашою фотографією у Twitter-і.

Але, як би там не було, сервіс мікроблогінгу – це лише інструмент у вмілих руках. Чесно кажучи, мені дуже важко уявити ситуацію, в якій людина могла б приносити цінність іншим людям „озброївшись” одним лише твіттером. Єдине, що спадає на думку – подієвий журналізм (це коли ви потрапляєте у саму гущу найцікавіших світових подій і відразу ними ділитесь через сервіс мікроблогінгу). Але навіть в цьому випадку людині потрібно принаймні навчитися потрапляти туди, де відбуваються надзвичайні події (або подавати пересічні події так, що вони будуть цікавими десяткам, а то й сотням тисяч людей).

Більшість топових користувачів Twitter-а, цікаві людям не тому, що зуміли зареєструватися у сервісі мікроблогінгу (це зможе зробити навіть п’ятирічна дитина), а тому, що вони несуть певну цінність поза твіттером. Це відомі політики, діячі культури, спеціалісти у найрізноманітніших сферах, відомі блогери і т. д. і т. п. Людям не цікаво чим там займається невідомий їм Вася Пупкін із Махачкали, набагато цікавіше простежити, як проводить свій день президент США Барак Обама.

Автор фотографії: B. Sandman

Посилання у Twitter-і (концепція дроту)

Зверніть увагу на те, як відбуваються розмови у Twitter-і та кількість посилань на зовнішні ресурси, які в них використовуються. Це посилання на цікаві відео-матеріали, зображення, дослідження, аналітичні статті чи розважальні замальовки. На що ще варто звернути увагу – так це на те, що у твіттері дуже часто використовуються посилання на інші блоги (не мікроблоги).

Якщо уявити цю модель на практиці – то твіттер (або будь-який інший сервіс мікроблогінгу) – це лише дріт між людьми, який також поєднує між собою цікаві та корисні матеріали на найрізноманітніших сайтах та ресурсах. Як електрика рухається по дроті – так думки та ідеї (вкладені у короткий СМС-ковий формат) рухаються по каналах сервісу мікроблогінгу. Але для повноцінного функціонування сервісу обов’язково повинні існувати ключові точки – цікаві та корисні матеріали на інших ресурсах, які будуть приваблювати користувачів.

Навряд чи ви зможете написати повноцінний методологічний матеріал, поділитися аналітикою, або розповісти відвідувачам, як покроково виконати те чи інше завдання, користуючись лише Twitter-ом. А якщо й спробуєте це зробити (запостивши кілька десятків „@реплаїв”) – то вашою працею у кращому разі скористається одна людина. Організація інформації в моделі мікроблогінгу настільки слабка – що абсолютно не підходить для зберігання великих масивів даних. Чого не скажеш про автономні блоги.

Уявімо ситуацію: товариш запитує у вас через Twitter, як встановити WordPress на власний хостинг? Що ви зробите? Почнете детально пояснювати весь процес, встановлення двигунця, чи дасте посилання на відповідний опис у власному блозі?.. Думаю, відповідь тут очевидна! І саме ця відповідь є найкращим поясненням того, чому мікроблоги можуть витіснити собою сервісні майданчики на зразок ЖЖ, але ніколи не замінять автономного блогінгу. До речі, а ви знали, що по-суті блогери існували завжди. Просто називалися по різному. Цікаво про це пише Тарас (Electric) у своїй статті „Професія блогер”.

Twitter + standalone-блог

Модель твіттер + standalone-блог видається мені найбільш оптимальною з точки зору зручної організації тематичної інформації та залучення аудиторії.

Деякі функції Twitter-а справді незамінні. Наприклад – можливість швидко поділитися думкою. Або запитати про пораду у своїх послідовників. Або обговорити з ними перспективність тієї чи іншої ідеї. Окрім того, твіттер – чудове місце для проведення міні-опитувань і звісно ж – надпотужний інструмент маркетингу та просування. Якщо у вас є один або декілька автономних блогів – це просто гріх не просувати їх через Twitter.

З іншого боку окремо встановлені блоги володіють рядом своїх переваг, які неможливо втілити через твіттер. По-перше, повертаючись до причин, через які я покинув свій щоденник у ЖЖ – standalone-блог належить вам повністю і беззаперечно, а обліковий запис у твіттері – тільки формально. По-друге, організація інформації у автономному блозі дозволяє створювати архіви, які зможуть бути корисними багатьом користувачам протягом тривалого часу. У твіттері ж ваші повідомлення неодмінно застаріватимуть відразу після написання. Як думаєте, чи часто хтось перечитує ваші твіти, написані тиждень назад? А місяць? А рік?

Якщо вам є про що розповісти світові і чим поділитися з іншими людьми і при цьому ви готові інвестувати певний час у створення методологічних матеріалів (трохи більших, ніж 140-символьний запис у Твіттері) – тоді модель тематичний автономний блог + Twitter – це ваш вибір.

Якщо ж душа до створення великих статей у вас не лежить і ви ніколи не мріяли мати власний ресурс в інтернеті, але при цьому хочете залишатися на зв’язку з друзями, колегами та просто спеціалістами у вашій сфері – обирайте Twitter.

Перший підхід – більш проактивний. Другий – більш пасивний. Але будь-який з них – це краще, ніж нічого.

Читаєте цей блог і хочете відстежувати мої записи у Twitter-і? Тоді ось посилання на мій профіль!