Автор фотографії: Capture Queen Час від часу, у різних статтях цього блога, ви можете натрапити на твердження, що на відміну від традиційного новинного сайту або порталу, блог повинен бути глибоко особистим. Сьогодні спробую пояснити цю свою нав’язливу ідею на простому прикладі.

Переконаний, що абсолютна більшість моїх читачів колись навчалася (а хтось, до сих пір навчається) у школі. Не знаю, як для вас, але для мене значна частина шкільних уроків (як, власне, і університетських лекцій) була доволі нудним заняттям. Особливо це стосувалося описових дисциплін, на зразок історії. Фактично з п’ятої хвилини лекції у мене починалася важка боротьба із сонливістю, а єдиною розвагою ставало спостерігання за повільним рухом стрілок годинника. Безглузді дати, нудні документи та нецікаві імена. Хто зміг би запам’ятати всю цю інформацію?

Не хотілося б узагальнювати свій досвід, оскільки цілком можу припустити, що були учні, яким історія видавался надзвичайно цікавою. Але тільки не мені!..

І знаєте, що я сьогодні спостерігаю?

Безліч людей пишуть у своїх блогах статті, читаючи які, я відразу згадую про ненависні історичні лекції.

Вони, звісно, поступають по науці:

• висвітлюють проблему, яку збираються вирішити (або просто окреслюють тематику поста);
• пропонують рішення (роблять своєрідну зав’язку);
• наводять підтримуючі ідеї або факти;
• нарешті, наприкінці запису надають висновок.

Але читати всю цю „творчість” все-рівно неможливо! Складається враження, що вони пишуть студентський реферат! А жодна людина при здоровому глузді не буде його читати (принаймні, добровільно). Немає анінайменшого шансу, що такий, з дозволу сказати, автор досягне хоча б якогось мінімального трафіку на свій блог.

Як зацікавити читачів?

Для того, щоб читачам стало цікаво, вам потрібно відійти від усталених шкільних догм та парадигм. Зробити це буде ще легше, якщо ви згадаєте якогось свого улюбленого викладача! Чим він відрізнявся від інших? Яким чином йому вдавалося зацікавити учнів, серце яких, здавалося б, навіки закрите для науки?

Існує чимала ймовірність, що поведінка такого „цікавого” викладача відрізнялася від інших. Він подавав інформацію не сухим офіційним стилем, який використовувала більшість вчителів, а вмів надихнути її своєю особистою (і особливою) перспективою. Адже можна констатувати історичні факти (в такому-то році, під головнокомандуванням таких-то генералів зіткнулися війська такої-то і такої-то країн у такій-то місцевості…), а можна звертатися до емоцій. Включати у розповідь цікаві і несподівані історії, жарти, чутки та інші колоритні речі, які стосуються того періоду, про який йде мова…

Те саме стосується й блогінгу. Будь-який факт, пропущений через ваше сприйняття і приправлений особистою точкою зору, стає цікавішим для читача. Ви ж не плануєте конкурувати з Британікою та Вікіпедією? Саме туди піде користувач, якому будуть потрібні сухі факти! А на ваш блог він приходить явно не заради них!

Автор фотографії: pimpexposure

Додайте особистий ракурс до всього, про що пишете!

Пропустіть будь-яку подію, яку збираєтесь описати, через призму свого світосприйняття! Дайте відповідь на запитання, яким чином те, що ви хочете донести до вашої аудиторії, змінило ваше власне життя. А якщо й не змінило, то:

• що ви відчували?
• про що думали?
• що бачили, чули, відчували на запах?
• які уроки засвоїли?
• коли вперше почали роздумувати про тематику запису?

Такий підхід робить ваш запис унікальним, наскільки б банальною не була його тема! Адже окрім вас, ніхто не зможе подивитися на проблему чи подію через вашу призму бачення.

Коли ділитесь інформацією з людьми, намагайтесь передавати не просто дані, а ваше сприйняття цих даних. Адже кожен може задати певний запит у Google. Але ніхто не зможе подивитися на нього вашими очима!