Автор фотографії: Mulsanne Раптом хто з моїх читачів ще не знає значення слова прокрастинація (хоч я цьому й не вірю) – то спробую у двох словах пояснити… Прокрастинація (від англ.. procrastination) – це бажання відкласти певну справу до кращих часів… Відтягнути… Зайнятися нею через день, тиждень, місяць… а краще – у якомусь невизначеному майбутньому, що, як відомо, ніколи не настає.

Бажання відкласти якусь справу до кращих часів чатує на нас буквально за кожним рогом. Частково його корені ховаються у природній схильності людини до ліні, частково – у боязні братися за якусь нову справу. Але у будь-якому разі таке бажання зазвичай не приводить ні до чого хорошого…

Люди, які ведуть свої блоги не перший рік, безперечно, згадують з яким захопленням та запалом сприймалася кожна перемога, кожне нове досягнення у вигляді додаткового відвідувача чи коментаря, на самому початку існування блога. Чому з часом це все кудись зникає? Чому, попри подальше зростання показників щоденника – запал поволі згасає і починаються сірі будні блогера?

А може це природній цикл існування блога? Спочатку він народжується – ще зовсім молодий і нікому невідомий. Але сповнений сил та потенціалу до зростання. Потім починається розвиток! Блог росте, гуртуючи навколо себе спільноту лояльних читачів та постійних відвідувачів. У нього з’являються свої палкі прихильники і (куди ж без них) критики. Так блог досягає зрілості…

А що настає після зрілості? Тільки один шлях – до неминучого старіння та згасання…

Але ж блог – не людина. У нього немає білкового організму, який з часом зношується, що й призводить до старіння! Його клітини не відмирають, а серце не відбиває рівно відміряну йому кількість ударів. Отже теоретично життя блога могло б бути безкінченим. А отже причина в іншому.

І ця причина, як завжди, не залежить від носія. Ця причина – автор блога!

Намагаючись вдихнути нове життя у свій щоденник, дуже важливо пам’ятати, що блог не повинен перетворюватися на буденну діяльність. Якщо блог стає рутиною, то, хочете ви того, чи ні – ваше ставлення до нього також стає рутинним. Ви знаєте, що тричі на тиждень повинні написати статтю до свого блога. І ви пишете. Знаходите час, знаходите ідеї, сідаєте – і пишете. Але ви не отримуєте від цього задоволення! Навпаки – ви просто виконуєте обов’язок, намагаючись якомога швидше скинути зі своїх пліч важку ношу.

Ви з нетерпінням чекаєте вихідних, але вже зовсім не для того, щоб використати їх для розвитку свого блога (малюючи дизайн, пишучи статті чи просуваючи його). Пам’ятаю, на перших етапах існування «Української блогосфери» я цілком реально чекав суботи, щоб могти присвятити блогові не якихось 2 чи 3 години після роботи – а цілий день. Від ранку – і до вечора… Сьогодні ж я чекаю вихідних, щоб нарешті виспатися і сходити кудись із дружиною… чи з’їздити до родичів… чи зустрітися з друзями… зіграти у футбол, зрештою… але тільки не для того, щоб зайнятися блогом.

Тобто я ним, звісно, займаюся… але аж ніяк не більше, ніж у звичайні робочі дні.

Чому мотивація відіграє первинну роль у блогінгу?

Я багато думав про те, чому ж відбувається вигорання? Чому речі, які реально приносили масу задоволення у минулому, з часом набувають пріснуватого присмаку і вже не «пруть» так, як колись!

Мені на гадку спала тільки одна ідея – виною всьому – знову ж прокрастинація.

Коли блогінг стає буденною діяльністю (і ви починаєте ставитись до нього, як до обов’язку) – то десь рано чи пізно включається такий-собі перемикач «блогінг = робота». Займаючись блогінгом ви реально починаєте розмірковувати про інші речі (про те, наприклад, з якою радістю зіграєте в улюблену комп’ютерну гру після того, як закінчите статтю). А оскільки сам процес розвитку блогів уже не приносить такого шаленого задоволення, як колись – то ви намагаєтесь мінімізувати його настільки, наскільки це можливо без втрати якихось там конкретних показників для щоденника.

Наприклад, ви поставили собі за ціль писати три статті на тиждень. Які це будуть статті і наскільки реально вони посприяють розвитку блога, залежатиме тільки від вас. Це можуть бути реально цікаві витвори мистецтва, від яких неможливо відірватися. А можуть бути і посередні замітки, які ніхто толком навіть не читатиме.

Справа в тому, що створення «витворів мистецтва» вимагає повної залученості у процес. Тут йдеться навіть не про час, а радше про захопленість своєю справою і бажання працювати. Якщо ви по-справжньому отримуєте задоволення від того, чим займаєтесь – то жодних проблем не виникне. Якщо ж під час написання статті ви більше думаєте про комп’ютерну гру, в яку зможете погратися після закінчення «роботи» – тоді навряд чи вам вдасться створити винятковий контент.

Автор фотографії: D’Arcy Norman

Як повернути мотивацію?

Якщо рік, два чи п’ять тому щось приваблювало вас у блогінгу настільки сильно, що ви могли багато чим пожертвувати заради можливості займатися ним, то спробуйте пригадати, що ж це було? Що змінилося за цей час і чого не вистачає вашому проектові зараз? При цьому дайте максимально егоцентричну відповідь! Зараз не час думати про читачів. Подумайте про себе – автора!

Якщо ви дали відповідь на перше запитання – то вже знаєте принаймні напрямок, в якому слід рухатися, щоб вдихнути колишню «енергію» у свій блог. Але можна піти навіть далі. Спробуйте відволіктися від блогінгу – як «роботи» і зосередитись на блогінгу як «задоволенні». Якщо для цього буде потрібно деякий час відпочити – чудово! Відволічіться, розважтесь. Зрештою – з’їздіть у відпустку і проведіть деякий час якомога далі від комп’ютерів.

“Блогінг як задоволення” не припускає прокрастинації (ну нарешті ми дійшли до того слова, яке згадувалося у заголовку статті). У вас безперечно є з десяток чудових ідей для статей, які ви не втілюєте тільки тому, що вони, хоч і дуже цікаві, вимагають чимало часу та зусиль для написання. Простіше ж «просканувати» свій рідер і перекласти чергову статтю всесвітньо визнаного «гуру».

А особисто в мене іноді буває ще й так: вигадаю чудову ідею для статті, запишу її у нотатник, але втілювати не поспішаю. І, здавалося б, часу вона відбере анітрохи не більше, ніж звичайна середньостатистична стаття. Але все-рівно не пишу?

Чому?

Бо боюся, що такої хорошої ідеї у мене більше не буде (або буде, але не скоро). Тому й відкладаю на потім. Як той хом’як, що намагається на пів-року запастися тирсою, запихаючи її за обидві щоки.

Але, якщо ви хочете знову отримувати задоволення від блогінгу – навчіться втілювати в життя в першу чергу найкращі ідеї. Посередні ідеї “валяються” на кожному кроці. Ви завжди знайдете їх, якщо буде необхідно просто заповнити “вакантне місце” у блозі. А от з винятковими ідеями – складніше. Я можу майже з повною впевненістю говорити, що успішні блоги досягнули своєї популярності значною мірою через ось таку винятковість.

Блоги, які хоча б на 50% складаються з непересічних виняткових статей – це страшенна рідкість. І водночас – величезний скарб! Ви майже напевне станете дуже популярними, якщо зумієте створити такий блог. Але вам цього ніколи не вдасться, якщо свої найкращі ідеї ви будете відкладати у «довгий ящик».

З іншого боку, якщо ви більше будете працювати з найкращими ідеями і менше часу приділятимете посереднім – то й задоволення від блогінгу зросте в рази. Адже кожній людині приємно усвідомлювати, що своєю працею вона приносить користь іншим. Блогери тут не виключення.

Тому, як бачите, секрет простий. Для того, щоб не страждати від блогерського вигорання – потрібно завжди залишатися винятковими і, навіть якщо це вимагає надзусиль, працювати на найвищому рівні. Ваш інтерес вбиває не сфера, у якій ви працюєте, а посередність, до якої ви погодилися скотитися.

А ви що думаєте про це все?

Схожі записи

• Два глибинні стимули до ведення блога
• Статейний маркетинг! Як зробити свій блог помітнішим
• 10 порад авторам, які думають, що вони не вміють писати!
• Стереотипи та всепоглинаючий конформізм у блогінгу!
• Відстежуємо поведінку читача, який зайшов на ваш блог вперше (31DBBB. Стаття 17)