|
|
„Неможливо за один стрибок подолати відстань, яка є шляхом!”
Всю п’ятницю та суботу я провів на клубній бенчмаркінговій зустрічі, організованій компанією Strategic Consulting Group для топ-менеджерів та власників бізнесу. Мушу признатися, що мені дуже поталанило туди потрапити, оскільки за неповних два дні ідей для подальшого розвитку та провокаційних думок у мене виникло набагато більше, ніж, напевне, за останні півроку.
Сьогодні хотілося б поділитися одним спостереженням, яке переслідувало мене вже давно, але сформувалося у повноцінну ідею лише два дні назад під час клубної зустрічі для топ-менеджерів.
Більшість людей (а особливо, представників так званого покоління „Y”), вірять, що успіх (що б не розумілося під цим поняттям) приходить швидко (варто тільки старанно попрацювати). Безліч напівпопсової псевдо-бізнес-літератури намагається маніпулювати поняттям швидкості. Адже життя – воно коротке. А встигнути потрібно все на світі! І тому роль дослідників, людей, які важко працюють, щоб досягнути високих результатів перекладається на плечі інших. Читачам різноманітних посібників „Як досягнути успіху за 10 днів” чи „Як швидко стати лідером і повести за собою людей” успіх пропонується у його концентрованому вигляді. Так би мовити – на тарілочці! Бери – не хочу!
Це наші дідусі були змушені роками працювати на одній і тій же посаді, перш ніж перейти на сходинку вище. Сучасна молодь ставиться до своєї кар’єри, як до надшвидкісного потяга, який провезе їх від станції „А” до станції „Б” зі швидкістю звуку. Вони не хочуть бути секретарями – вони відразу претендують на роль генерального директора.
Втім, як відзначається у епіграфі до цієї статті – „неможливо за один стрибок подолати відстань, яка є шляхом!” Дорогу неможливо перестрибнути (хіба що впоперек) – її можливо тільки пройти. Або пробігти – якщо у вас є достатньо сил та енергії. Але її неможливо подолати за день. Потрібні місяці і роки (в залежності від складності шляху та амбітності цілі, до якої планується прийти).
Уважний читач, вочевидь, вже здогадується, до чого тут блогінг.
Я неодноразово згадував про середньостатистичний цикл існування блога. Один місяць. В кращому випадку – квартал. Не отримуючи очікуваних результатів (сотні відвідувачів, десятки коментарів до кожного запису) багато блогерів здаються на самому початку шляху. На жаль, у мене немає статистики, скільки блогів залишаються живими після першого місяця свого існування. Думаю, їх кількість не перевищує 10%.
Автори хочуть подолати одним стрибком те, що є довгою дорогою. А коли бачать, що до цілі ще дуже далеко – опускають руки.
Втім – існує і зворотній бік цієї медалі: навіть якщо ви будете йти дуже повільно, але завжди у правильному напрямку, то рано чи пізно, досягнете цілі. Себто у блогера, який пише по одній статті на тиждень, але робить це регулярно протягом кількох років є набагато більше шансів на успіх, ніж у автора, який у перший місяць існування блога напише 100 статей, а потім ще протягом року публікуватиме по одній статті на місяць, після чого взагалі перестане заходити на свій блог.
Головне – отримувати задоволення не тільки від показників кількості відвідувачів на лічильнику та суми коштів, виведених з біржі лінків, але й від самого процесу творення. Зрештою, людина, яка любить те, чим займається, завжди має конкурентну перевагу над людиною, яка виконує свою роботу тільки заради грошей…
Якщо вам сподобалася стаття, буду вдячний за її підтримку у соціальних мережах (Twitter, Facebook, Google+ та вКонтактє)
Loading ...