|
|
Для того, щоб блог жив і розвивався, у нього хоча б час від часу потрібно щось писати. Іншого способу підтримувати стабільний приріст відвідувачів та підписників я не знаю. Можна, звісно, взятися за маркетинг та рекламу і спробувати „нагнати” відвідувачів на те, що „вже є”. Але якщо ви не будете поповнювати ресурс свіжим контентом – про постійних читачів можна забути. Та і звідки ж їм взятися, якщо ви нічого не створюєте?
Іноді причиною авторського застою буває відсутність ідей. Але дуже часто причина інша – немає натхнення. Тобто теоретично, ви знаєте, про що можна написати, але ні сил ні часу займатися цим у вас немає. Або ще один розповсюджений варіант: у вас з’явилася ідея, але ви ніяк не візьметеся за її оформлення у повноцінну статтю для блога.
Саме в такий момент в нагоді стає одна чудова техніка, яку я час від часу використовую, пишучи статті до „Української блогосфери”. Вона проста і навіть в дечому банальна, але, тим не менше – доволі дієва. Ця техніка стала можливою завдяки розвитку комп’ютерних технологій і зокрема тому, що тепер, працюючи з текстом, ми можемо скільки завгодно повертатися, редагувати, вставляти у текст нову інформацію чи додавати цілі абзаци у будь-якому місці.
Суть в тому, що навіть найкраща ідея часто потребує обробки у вигляді вступу, висновку та всіх інших атрибутів повноцінної статті. І саме тут виникають ускладнення. Думаю, чимало блогерів зрозуміють, про що йдеться. Адже, мабуть, вам також знайома ситуація, коли відкриваєш новий файл, береш до рук клавіатуру, і навіть ідея є – а все одно не пишеться. Чи, правильніше навіть сказати – не починається! Адже, як відомо – найскладніше написати перший абзац (а в першому абзаці найскладніше написати перше речення)!
Вихід із цієї ситуації геніально простий: якщо не пишеться перший абзац – можна почати із другого. Або з третього. А простіше кажучи – перейти до самої суті – безпосереднього опису ідеї, заради якої ви й взялися за статтю. Зазвичай, написавши кілька речень (а це буде просто, якщо ви не намагатиметесь „прикрасити” статтю гарним вступом, а відразу ж візьметеся до „найсмачнішого”), ви раптом зрозумієте, що далі писати стає все легше та легше. Адже апетит до письма, як і до їжі, приходить під час процесу. То чому б не використати це собі на користь, розігріваючись на найцікавішому, а все інше залишаючи „на десерт”.
Безперечно, ця порада не нова. І вона 100% знайома більшості блогерів. Але чомусь мені здається, що на практиці вона використовується вкрай рідко. Я й сам не використовував, поки один раз не спробував і не зрозумів, який потенціал закладено у вмінні починати з найважливішого та найцікавішого. І що характерно, дуже часто виявляється, що написана таким чином стаття, не потребує ніякого редагування. Навіть попри те, що ви свідомо починали „з середини” і планували дописувати ще якісь вступи та висновки…
Якщо вам сподобалася стаття, буду вдячний за її підтримку у соціальних мережах (Twitter, Facebook, Google+ та вКонтактє)
Loading ...