Спонсори запису:
Оригинальная женская парфюмерия в интернет магазине
Автор фотографії: Ні для кого не секрет, що практично будь-який контент в інтернеті має свого двійника. Хтось пише, хтось ділиться своїми враженнями від прочитаного, хтось переробляє, хтось перекладає, хтось, зрештою – просто копіює. Блоги в цьому питанні найбільш просунуті – тут міграція контенту відбувається просто-таки у промислових масштабах. І зрештою – це нормально, якщо не йдеться про пряму крадіжку – копіювання контенту і розміщення його на своєму ресурсі без жодної згадки про автора.
Втім, нещодавно я зіткнувся зі ще однією проблемою, чи, правильніше сказати – цікавою дилемою. Суть її полягає ось в чому: Якщо найпопулярніші статті в інтернеті можуть мати 10, 20, 40 чи навіть 100+ братів-близнюків – то чи потрібно при створенні ще однієї (власної) переробки даного матеріалу розставляти посилання на всі ці статті?
На перший погляд відповідь очевидна: вистачить посилання на статтю-оригінал!
Втім, ситуації бувають різні. Іноді ви знаходите цікавий матеріал на одному блозі, аналізуєте/перекладаєте/адаптуєте його для своєї аудиторії, а потім з подивом для себе виявляєте, що оригінал знаходиться на іншому блозі. На який ресурс ставити посилання в такому разі?
Або, як варіант: ви знаходите переклад цікавої англомовної статті на російськомовному блозі? Вирішуєте зробити її україномовний переклад, а оскільки російська для вас все-таки ближча, ніж англійська – перекладаєте з російської (вносячи необхідні поправки та адаптації з англомовного оригіналу). З такою ситуацією, до речі, мені доводилося стикатися вже неодноразово. На кого ставити посилання?
Можна, звісно, ставити посилання і на два, і на три, і на десять блогів, через ланцюжок яких ви проходите в пошуках оригіналу. Але наскільки правильним і етичним буде такий підхід? Адже автор у статті, все-таки один – це автор оригіналу.
Для себе я цю дилему вирішив так: де б я не знайшов статтю, яку хочу перекласти, адаптувати чи будь-яким іншим чином використати у власних матеріалах – я намагаюся докопатися до оригіналу і поставити посилання саме на нього. Іншими словами, навіть якщо стаття опублікована на Кореспонденті, але вперше вона з’явилася у Financial Times – то посилання стоятиме саме на Financial Times.
Виключення роблю тільки у випадках, коли один із учасників „ланцюжка” дуже сильно видозмінив статтю і додав туди цікаві факти/новини/приклади/тощо. Тоді ставлю посилання ще й на нього. Втім, як показала практика – таке трапляється доволі рідко.
Цікаво, як інші справляються з дилемою подвійних, потрійних і т. п. авторських прав? А може я даремно забиваю собі голову, і інших це питання ніколи не турбувало?
Loading ...
Коментарів: 14
квітня 19, 2010 @12:53
Якщо я хочу поставити посилання на першоджерело, то ніколи не копаюся і ставлю той сайт, де скопіпастив статтю. Вважаю марнуванням часу встановлення істинного автора. Звісно хотілось, щоб і на мої скопіпастені кимось статті стояли посилання саме на мене, а не на якогось пройдоху.
квітня 19, 2010 @18:48
Роблю так само як і ти, Ярослав – завжди намагаюсь знайти кінцеве джерело ланцюжка. Для мене це актуально під час публікації статей-перекладів.
Мені би було неприємно, якби хтось посилався на клона статті мого авторства, а не на мене.
квітня 20, 2010 @0:27
Для мене особисто є спірною сама по собі практика рерайту. Дуже воно на межі плагіату. Стосовно перекладів статей питань нема. Copy-paste та рерайт породжують безліч проблем як для перекладача так і для читача, коли текст написаний професіоналом безліч разів переробляється людьми, що у власне темі статті орієнтуються не дуже, сенс матеріалу спотворюється.
квітня 20, 2010 @16:16
Я, мабуть, видамся надто радикальним, але я не вважаю, що на інфу в Неті повинні бути взагалі якісь авторські права. Оскільки уникнути розповсюдження свого контенту без своєї на те згоди неможливо, то краще вважати, що “всяка інформація, викладена автором в Інтернет, перестає бути його власністю і стає “народним надбанням”, а, отже, може бути використана ким, коли і як завгодно в будь-якому вигляді і з будь-якою метою. Тобто вона і так може бути так використана. Просто треба з цим змиритися і перестати говорити про копірайти: не хочеш, щоби твій контент стирили – не викладай його в Нет.
квітня 20, 2010 @19:55
Мені от цікаво, скільки абзаців тексту можна цитувати з сторінки, внизу якої написано:
© All rights reserved.
В вас наприклад теж цей знак внизу. З уточненням про можливість передруку окремої статті з посиланням. Але таку ж вимогу ставить ліцензія CC-BY (хтось може мені пояснити відмінність між версією 2.0 та 3.0? ). В той же час Creative Commons мають куди жорсткіші ліцензії.
А куди посилатись думаю залежить від того, чи була робота похідною. Якщо була, то кого цікавить оригінал? (Правда в більшості сайтів внизу є свої правила, от їх і стараюсь дотримуватись).
P.S. Ex, куди поділись славетні часи щоденних п’ятихвилинних постів?
квітня 22, 2010 @10:17
efandy, справді дуже радикально.
Проблема в тім, що матеріал має цінність лише тоді, коли його можуть прочитати (це я про те, що “не хочете бути скопійованими – не викладайте”). Який сенс писати якесь дослідження, або детальну статтю про якусь проблему, якщо її ніхто не прочитає? З іншого боку, автор зазвичай хоче, щоб статтю читали, а не присвоювали собі її авторство. Це пошук визнання і в деяких випадках – прибутку, що в принципі – абсолютно нормально.
Втім, згоден, що при викладенні інформації в інтернеті, потрібно бути готовим до того, що нею “скористаються”. Саме тому більшість ресурсів сьогодні не пишуть “передрук заборонено”, а пишуть – “при передруці посилання обов’язкове”. Посилання на автора – це данина тому, хто створив контент. І на даний момент цей підхід здається мені найбільш адекватним і етичним.
Тарас, ліцензіями детально не цікавився, але суть CC-BY – можливість використання у власних цілях за умови вказування авторства. Різниці між 2.0 і 3.0 на жаль не знаю.
квітня 22, 2010 @14:53
захист авторських прав – ця проблема має тисячолітню історію і має різні варіанти вирішення. от наприклад, у 5 ст жив римський філософ Боецій, який займався перекладами та тлумаченням творів інших філософів. у нього є такий твір, що має приблизно таку назву “Коментар до Порфірія на його коментар “Категорій” Арістотеля»
на мою думку краще за все шукати першоджерело, справжнього автора контенту, плюс, якщо є можливість, можна подякувати й тому, хто дав інформацію
квітня 23, 2010 @18:01
Перш за все потрібно викладати матеріал з використанням власної точки зору. Я нічого поганого не вбачаю в тому, якщо використовувати матеріал західних колег на своєму інформаціному ресурсі. ТОЧКА ЗОРУ – це особисте, а матеріал спільний, і першоджерело знайти дуже важко, оскільки воно може починатись не в Інтернеті.
квітня 23, 2010 @20:41
я вважаю что копипаст це нормально. але обовьязково повинно вказувати источник статти.
квітня 29, 2010 @23:58
А я намагаюсь ставити копірайти там, де це можливо.
Часом проставляю найнайперший копірайт паралельно з тим, де я прочитав вперше…
травня 6, 2010 @8:02
Посилання на першоджерело в багатьох випадках є лише тимчасовим посиланням. Уявімо, наприклад, що цитований авторський сайт закрився — то що, посилання на вивіску «доменне ім’я продається» так і має висіти замість пруфлінка?
червня 7, 2010 @23:31
Працюю над цим сайтом дуже не тішуся, коли хтось копіпастить (використовуючи переклад нашої команди) але посилається на польське джерело на яке ми посилаємося. Переклад це також праця, з якою потрібно рахуватися.
червня 7, 2010 @23:33
Даруйте за офтопчик, де можна взяти плагін, який дає можливість отримувати коментарі з гілки коментарів у вордпресі на свого мейла?
червня 9, 2010 @9:06
Ось перелік плагінів, які я найчастіше використовую у вордпрес-блогах:
Той, що Вам потрібен, називається Subscribe to comments
Додати коментар