Знаєте, чим відрізнявся Майдан 2004-го року від Майдану 2010-го?
Перший всі спостерігали, перебуваючи на ньому, а другий – через Інтернет!
(@kucheri)

Джерело: hvylya.org „Кожні шість років, 22 листопада, українці традиційно збираються на Майдані, щоб виказати своє незадоволення антинародною владою”, – ці слова пролунали у твіттері, як і цитата, винесена епіграфом до статті. Взагалі, український інтернет-простір вчора був як ніколи щедрий на цитати, вислови, коментарі та публікації, пов’язані з протестом українських підприємців (і не тільки) проти податкового кодексу Азарова-Тігіпка (чи скорочено – КАТ). Чого не можна було сказати про традиційні засоби масової інформації: телеканали та друкована преса мовчали, наче води в рот набравши.

Чи зможе веб 2.0, підкріплений ентузіазмом небайдужих, по-справжньому вплинути на українську політику?

Складно відповісти! Але одне здається очевидним: тепер владі куди складніше заткнути рота „неблагонадійним”, перерубавши кілька телекабелів. Можна придушити локальне повстання, яким, вони, вочевидь вважають будь-які протести українського народу! Але неможливо зупинити витік інформації в інтернеті. Бо при всій могутності владної верхівки, контролю над тим же твіттером чи фейсбуком вона таки не має.

А народ, що цілком закономірно, потече туди, де будуть давати інформацію – про що свідчили 14 000 одночасних глядачів відеоканалу в інтернеті, через який наживо транслювалися події на Майдані. Чи більше п’яти тисяч твітів з офіційним тегом революції #kat-ua. Чи майже тисяча голосів за новину про мітинги українських підприємців на Digg, де рідко яка інша українська новина спромогалася набирати хоча б 5-10 голосів. Чи безкінечні плюси відповідним новинам на Хабрі. Чи лайки у Facebook…

Але, що було надзвичайно приємно особисто для мене – це виважена поміркованість інтернет-спільноти. Так, інструментом революцій дійсно зазвичай був натовп з гарячим серцем та безкінечною відданістю своїм лідерам, кожен з елементів якого легко втрачає особистість, зливаючись із сотнями тисяч подібних. Цього не можна сказати про людей, які творили „революцію” в інтернеті. Попри спільну ідею та мету, ці люди залишилися спроможними самостійно мислити та приймати рішення.

Один з яскравих прикладів такої поведінки – реакція на спробу одного з політичних лідерів (БЮТ, у даному випадку) отримати свої дивіденди від протесту. І коли після виходу на сцену лідерки, Майдан уже починав скандувати Юля! Юля!, у твіттері чулися цілком інші настрої, а конкретно: критика спроби політизувати те, що політичним бути не повинно! Адже у випадку з податковим кодексом йдеться не про боротьбу із політичною силою чи, тим більше, не про підтримку іншої політичної сили – а про необхідність змінити саму систему (зруйнувати її, якщо хочете).

Схожий настрій бачимо і у статті Дениса Олейникова „Революція відміняється”, який попри свій запал та натхнення на початку акції, зумів тверезо оцінити ситуацію і поділитися об’єктивною точкою зору. Ця стаття, до речі, попри деякий песимізм у її рядках, насправді є дуже хорошим знаком. Вона допомагає повірити, що в Україні таки можливе громадське суспільство, і, можливо, почнеться воно саме з інтернету.

Почнеться з людей, які не дозволять „задурити” себе красивими обіцянками, і готових широко розплющеними очима дивитися як на „друзів” так і на „ворогів”. Людей, які більше не захоплюються особистостями, а розуміють необхідність змін у системі. Людей, яких більше не „заткнути” і яким не закрити очі, купивши провідні державні телеканали та налякавши до смерті власників друкованих видань.

Інтернет децентралізований, і в цьому його основна революційна потужність. Його не приглушити і не заборонити. Немає людини, якій можна стати на горло, пригрозити чи навпаки – задобрити кількома мільйонами „вічнозелених”. Є тисячі блогерів, активістів і мільйони користувачів соцмереж, яких можна „купити” тільки правильною політикою, спрямованою на добробут держави, а не на кишені її „слуг”.