|
|
Чоловік запитує у своєї молодої дружини:
- Куди ти поклала мою зарплату?
- Скільки ж можна повторювати? – відказує та. – У сім’ї не буває твого або мого. Є тільки НАШЕ!
Через деякий час чоловік шукає щось у шафі. Дружина запитує:
- Що ти шукаєш, любий?
- Наші штани…
Тема національної приналежності в інтернеті завжди була і залишається надзвичайно дискусійною. Здавалося б – все уже багато разів обговорено і висновки зроблені. Але варто з’явитися публікації, яка хоча б частково стосується цього питання – як знову починається суперечка.
Я хотів би трішки поміркувати про шаблонний стереотип, який полюбляють використовувати у подібних дискусіях прихильники глобалізації: „Інтернет стирає національні кордони. Йому байдуже, звідки ви!”
Як на мене, дуже важливо усвідомлювати одну надзвичайно просту і водночас – не надто очевидну річ (принаймні, такий висновок можна зробити з деяких коментарів до публікації Сергія Петренка): Інтернет дійсно стирає кордони для користувачів. Але це аж ніяк не відміняє того факту, що у кожного проекту є свій власник (чи група власників), а у власника є візія розвитку проекту.
Сприйняття твердження про відсутність національної складової в інтернеті значною мірою залежить від перспективи спостерігача.
З точки зору користувача, інтернет – це дійсно глобальне середовище, в якому немає і не повинно бути кордонів. З цим не тільки складно, але й нерозумно сперечатися. Google, Facebook, Twitter, Wikipedia – це глобальні проекти, локалізовані багатьма мовами, якими користуються люди у всьому світі. Було б божевіллям штучно обмежувати будь-який з них рамками країни створення чи проживання власника.
З іншого боку – кожен (навіть найглобальніший) проект має центральний офіс, де приймаються рішення, які впливають на весь сервіс. Він має власника (чи власників) які є громадянами конкретної країни. Зрештою – він має історію „народження” та розвитку. Адже жоден сервіс не був створений глобальним. Так, у нього могли бути глобальні амбіції і перспективи – але будь-який, навіть найпотужніший проект колись мав свого першого користувача, який також належав до конкретної країни.
Саме ці, закладені у „генах” проекту деталі і визначають його національність. І попри скепсис чи навіть сарказм прихильників глобалізації – вони мають чимале значення.
З цієї точки зору Google та Facebook – це американські сервіси, а Яндекс та вКонтакті – російські. Хоча і перші і другі можна назвати до певної міри глобальними.
Я більш, ніж переконаний, що існування Google для США має аж ніяк не менше значення, ніж існування Яндекса для Росії. І, думаю, Америці було б не байдуже, якби раптом Google став не американським, так само, як не байдуже було б Росії, якби змінив прописку Яндекс.
Коли у статті Максима Саваневського на „Українській правді” висловлюється сум щодо того, що до десятки найвідвідуваніших в Україні сайтів входить лише один український проект – йдеться не про те, що потрібно негайно замінити якісні іноземні сервіси менш якісними українськими. Я і сам ніколи б не відмовився від найкращого і визнаного у всьому світі пошуковика на користь куди менш функціонального пошуку від Мети чи I.ua.
Йдеться про те, що Україні (якщо тільки вона хоче щось значити на світовій арені) потрібно працювати над створенням власних сервісів, які за якістю та функціональністю не будуть поступатися тому ж Гуглу чи Фейсбуку. Тут я повністю солідарний зі Славою Баранським, який, коментуючи статтю Сергія, написав, що українцям варто робити „Skype”, а не ukr.net.
Тільки створюючи проекти світового рівня наша держава здобуде повагу інших. Цього не можна досягнути, склавши руки і мовчки погодившись з тим, що все найкраще зроблять замість нас десь за кордоном. І з цієї точки зору патріотизм – це цілком дієвий інструмент розвитку держави та бізнесу, а не предмет для спекуляцій, який одні висміюють, а інші люто відстоюють, не створюючи при цьому жодної цінності!
Так, Інтернет дійсно стирає кордони. І нехай саме наш інтернет їх стирає! 
Якщо вам сподобалася стаття, буду вдячний за її підтримку у соціальних мережах (Twitter, Facebook, Google+ та вКонтактє)
Loading ...
)) банальна політика… і як завше – контент...