Спонсор публікації:
Грамотный подбор ключевых слов нужен для эффективного поискового продвижения сайта.

Автор фотографії: stars alive “Вона займалась проституцією, щоб заробити на наукову роботу, й писала про це у блог. Він мусив відмовитись від веб-щоденника заради кохання. Вони розповідали у блозі про подорож і привабили сомалійських піратів. Усі вони – жертви тонкої межі між публічним і приватним в інтернеті”, – це рядки зі статті “Блоги як високе мистецтво відвертості”, вперше опублікованої англійською мовою в журналі The Guardian.

Основна ідея статті полягає в тому, що надмірна відвертість у блозі може обернутися проти автора. Наводяться цілком конкретні приклади людей, які не приховували нічого від армії своїх інтернет-послідовників, і поплатилися за це своєю роботою, репутацією чи навіть свободою.

Одна з найзахопливіших – історія Пола та Рейчел Чендлерів, які вирушили в круїз на власній яхті, не забуваючи регулярно описувати свої пригоди в блозі. Через деякий час стало відомо, що їх узяли в полон заради викупу сомалійські пірати. Річ в тім, що на сайті Чендлерів була розміщена Гугл-мапа, на якій вони детально відзначали весь маршрут своєї подорожі. Схоже, що саме ця інформація допомогла піратам знайти подружжя.

А не так давно сайт PleaseRobMe.com (що перекладається як “будь-ласка пограбуйте мене”) почав публікувати дані з твіттера про людей, які, скажімо, вирушили у відпустку і їхні домівки на даний момент порожні.

Згадується у статті й більш відома історія програмістки Хезер Армстронг, авторки блога Dooce, яка була звільнена з роботи через вільні висловлювання в блозі про керівництво своєї компанії. Правда, у цій історії важко сказати, позитивним чи негативним виявилося для Хезер її звільнення. Адже прецедент дав цілу назву явищу – dooced – що означало, бути звільненим з роботи через зайві балачки в блозі. А сама Армстронг та її блог отримали таку популярність, що турбуватися про роботу їй тепер не потрібно.

Що ж, я не буду продовжувати далі переказувати зміст статті. Кому це цікаво – може зайти за посиланням і прочитати (стаття досить довга), натомість поділюся своєю думкою щодо відвертості в інтернеті та доцільност/недоцільності “виставлення на показ” свого особистого життя.

Приватність в інтернеті. Де межа?

Люди, які стежать за моїм особистим блогом, знають, що за останній місяць там було опубліковано кілька статей про нерухомість. Я описав житловий комплекс “Паркові озера”, який сьогодні активно рекламується, та кілька інших об’єктів. Через деякий час після публікації мені зателефонувала мама, яка останнім часом досить активно читає особистий блог і запитала: “Навіщо ти публікуєш статті про нерухомість? Це ж особиста інформація”.

Що ж, спробую пояснити свою точку зору щодо цього.

Як на мене, немає нічого поганого в тому, щоб ділитися деякими деталями особистого життя до тих пір, поки це корисно для автора та людей, які його читають. Інакше кажучи, я засуджую пости про те, як хтось “добре” сходив у туалет чи пообідав, але підтримую лайфхаки, FAQ-и чи просто корисний досвід. Навіть якщо він несе у собі часточку особистості. Адже зрештою, будь-яка інформація, пропущена через думки, стає особистою. Навіть ця стаття значною мірою особиста. Зрештою – я ділюся з вами своїм “світоглядом”, а це, мабуть, навіть більш особисте, ніж якісь там недобудовані квартири.

Критерій “придатності” визначається тільки тим, наскільки стаття буде корисною мені/моїм читачам. Статті про нерухомість, наприклад, дозволяють мені не тільки проаналізувати та систематизувати великий масив зібраної інформації (до якої можна повернутися при прийнятті рішення), але й отримати зворотній зв’язок від інших інвесторів, гравців ринку і навіть забудовника. Корисність же подібних статей для людей, які шукають нерухомість – важко переоцінити. Адже зазвичай інформація про будівництво розкидана по десятках сайтів і об’єктивно оцінити її практично неможливо (а якщо й можливо, то вимагає значних часових інвестицій).

Питання приватності, як на мене, дуже часто переоцінюється. Люди впадають в крайнощі, намагаються “захистити від розголосу” навіть те, що захищати не варто. Такі люди іноді виглядають доволі кумедно. Хоча, звісно, це їхня справа, наскільки “барикадуватися у кам’яних стінах” в епоху соціальної відкритості.

З іншого боку, це не означає, що у блозі варто писати взагалі про все без жодних рамок. По-справжньому особисту (інтимну) інформацію краще не виносити назагал. Тут мені імпонують слова Еріка Шмідта із Google: “Якщо ви не хочете розповідати людям чогось про себе, подумайте, може цього “чогось” краще взагалі не робити?”

Словом, стаття у The Guardian вийшла дуже цікавою, але як мінімум – суперечливою. Після її прочитання залишається враження, що автори пропонують закритися у чотирьох стінах власного будинку і не виглядати через вікно (а раптом хтось вас побачить).

Як на мене, все ж переваги, які стали можливими завдяки новітнім технологіям, суттєво перевершують недоліки їх використання. В епоху твіттера та фейсбука дивно остерігатися, що люди дізнаються щось про ваше життя. Остерігатися потрібно іншого – що ніхто не захоче дізнатися…