Що я думаю про приватність в інтернеті

Опубліковано jarofed 29 серпня 2011

Спонсор публікації:
Не можете определиться с подарком для любимой? Зайдите на сайт подарки для женщин и удивитесь богатству выбора!

internet-privacy Приватність в інтернеті з недавнього часу стала доволі популярною темою. Німці он навіть в суд подають на сайти, де розміщена кнопка like від Facebook, оскільки це, мовляв, шкодить їхній приватності. В мене на проблеми приватності в інтернеті своя думка, і вона лише частково співпадає з традиційним і найрозповсюдженішим баченням, яке сповідує більшість інтернет-користувачів.

Відверто кажучи, мені в питаннях приватності найбільше імпонує підхід Google+, який вимагає від своїх учасників використання виключно реальних імен. На запитання “особливо занепокоєних своєю безпекою”, чи, простіше кажучи, “людей з манією переслідування” керівник Google Ерік Шмідт відповідає просто, лаконічно і не без нотки іронії: “Реєстрація у G+ не є обов’язковою. Якщо ви надто переймаєтеся, що ваше ім’я стане відомим широкому загалу користувачів Google – не використовуйте Google+“.

Безперечно, у як у офлайні, так і у онлайні бувають ситуації, в яких без приватності не обійтися. Наприклад, ніхто в здоровому глузді не буде прилюдно справляти свою нужду. Для цього необхідна приватність. Так само мало хто захоче, щоб його надмірне зацікавлення сайтами еротичного змісту стало відоме рідні/друзям/колегам і т. п..

Втім, якщо дивитися на проблему приватності в інтернеті глобально, то частіше надмірна приватність буває злом, ніж навпаки. Погодьтеся, навряд чи вам сподобалося б, якби всі люди навколо вдягнули чорні балахони з широкими каптурами, які не давали змоги ні визначити їхню стать, ні розгледіти обличчя. А саме це відбувається, наприклад, коли ви спілкуєтеся на людному форумі чи густонаселеному блозі.

Надмірна приватність іноді виявляється причиною неадекватності і, на мою думку, є однією з передумов виникнення такого явища, як тролізм. Очевидно, що якби всі користувачі завжди і всюди писали тільки під своїм власним іменем і будь-який коментар давав змогу відшукати всі профілі цієї людини в соціальних мережах – культура спілкування в інтернеті стала б куди більш розповсюдженим явищем. Звісна річ, від “вроджених” тролів (це ті, які будуть продовжувати поводитися неадекватно, навіть якщо всі знатимуть їхнє реальне ім’я) нікуди не подінешся. Але таких дуже мало і в загальному їх можна просто ігнорувати. Чи успішно банити – раз і назавжди…

Відкритість в інтернеті в свою чергу дозволяє консолідовано розвивати власний бренд, будувати довіру, створювати спільноту навколо своїх інтересів та в першу чергу – бути самим собою по-справжньому.

А ви що думаєте на рахунок приватності в інтернеті?

Схожі записи

Якщо вам сподобалася стаття, буду вдячний за її підтримку у соціальних мережах (Twitter, Facebook, Google+ та вКонтактє)

Схожі записи

Vladislav Myslinsky

все описав в попередній статті на свому блозі і копіпастити не буду. хоч коротко викладу суть – мені начхати чи є приватність в неті. хай про мене знають все, що хочуть – мене це не хвилює
Pingback: Private | Боживу()
Armid

Конечно, как приватность может волновать 16-летнего подростка? (судя по фотке). Извини за грубость. Но порастешь и тебя начнет волновать. А пока думаю тебя волнует количество коментов к фотке контактика
Vladislav Myslinsky

тут ти неправий. вік – це взагалі останній фактор
Ярослав Федорак

Контролюйте свої емоції… Той, кого ви назвали 16-річним підлітком виглядає адекватнішим за вас.
Python

О, моя улюблена тема 🙂

Звичайно, з більшістю пунктів я не погоджуюсь. Скажімо, єдина об’єктивна причина тролізму — не в анонімності, а в вихованні. Ви думаєте, тролі з’являються від того, що нормальній людині дозволили не називати своє ім’я і не постити своїх фоток? Насправді у троля має бути, як мінімум, бажання самоствердитись у такий спосіб — а отже, воно в нього присутнє навіть тоді, коли він стоїть перед вами в реалі, і ви будь-якої миті готові натовкти йому пику за кожне неправильно сказане слово. Треба боротися не з проявом, а з першопричиною — збидляченістю суспільства, в якому ми живемо, де приниження інших сприймається як обов’язковий атрибут самоствердження.

З іншого боку, анонімність сама по собі є нашим правом. Манія переслідування тут ні до чого —це таке ж наше право, як, наприклад, право зачинити двері, коли миєшся під душем, чи право вести особистий щоденник і нікому його не показувати. Право висловлювати особисту думку, не звітуючи про те, хто ти насправді — з цієї ж серії. Тим більше, відстежити неанонімного автора в віртуальному світі набагато легше, ніж, наприклад, автора анекдоту, що передається усно. Зрештою, неанонімний автор має усвідомлювати, що більшість його читачів для нього лишаються анонімами, незалежно від того, тролять вони його, не тролять чи взагалі мовчать (що не виключає, однак, можливості його потролити на сторонньому ресурсі).
Ярослав Федорак

>> анонімність сама по собі є нашим правом
коли миєшся у душі чи ведеш особистий щоденник – так.
але правила хорошого тону при спілкуванні з іншими людьми вимагають представитися.
Python

Не факт. Якщо порахувати всіх людей, з якими нам доводиться перекинутися словом-другим протягом дня в реальному житті, то тих із них, чиє ім’я ми знаємо – лічені одиниці. Звичайно, ми ніби знаємо обличчя багатьох цих безіменних співрозмовників, але далеко не кожен зможе по пам’яті відтворити зовнішність малознайомої людини. І не можна сказати, що ми стали жертвами якогось хамського поводження з нами – скоріш, нас просто звільнили від обов’язку пам’ятати непотрібну інформацію. Людина в великому місті просто оточена анонімами, і знати імена їх усіх – задача неможлива й непотрібна.

Якщо ж говорити про інтернет, це не лише місце, де можна поспілкуватися з кимось, а й місце, де все сказане може зберігатись як-завгодно довго, незалежно від наших бажань. Навіть людина, що просто користується одним і тим же ніком, починає з часом відчувати,як на неї тисне все сказане нею раніше – навіть якщо вона не афішує свого імені. Люди забувають – інтернет записує. Знаєте, була така соціальна реклама, де дівчина безуспішно намагалась забрати з “інету” своє фото. Зі словами – те ж саме, їх навіть простіше копіювати, зберігати, автоматизовувати їх пошук…
Ярослав Федорак

Хм… ми мабуть живемо у різних світах, бо я так чи інакше знайомий з усіма людьми, з якими спілкуюся в реалі. Не “перекидаюсь кількома словами”, а саме спілкуюсь.

В інтернеті, як ти справедливо відзначив, інформація зберігається протягом тривалого часу. Тому вимоги до анонімності (а точніше, її відсутності) тут повинні бути ще вищими. Тому що мені за великим рахунком байдуже, що там “ляпне” незнайома бабка у тролейбусі. А от слова, залишені анонімом в інтернеті теоретично можуть принести мені шкоду.

Кожна людина, безперечно, має право на анонімність в інтернеті. Але тільки в тих випадках, в яких вона має право на анонімність в реалі. Наприклад, якщо вона відвідує сайт онкологічної лікарні чи вносить гроші на рахунок в банку через інтернет-систему. Але я не бачу жодних підстав, чому людина повинна залишатися анонімною, скажімо, вступаючи в дискусію з іншими людьми на якомусь тематичному форумі. Особливо, якщо вона злісно критикує оточуючих.
Python

Якщо рахувати лише тих, із ким ми постійно спілкуємось – так, безумовно, більшість ми знаємо по імені. Якщо ж рахувати й продавців (“З вас 10 грн. 50 коп.”), людей у транспорті (“Ви не виходите?”), просто незнайомців, що заблукали (“Вибачте, ви не підкажете, як пройти до Новопечерського провулку?”) і т.д., ми отримаємо цілу купу анонімів, з якими нам так чи інакше доводиться мати справу. Якщо регулярно купувати щось в одному й тому ж кіоску, ви починаєте впізнавати продавця, а він вас – однак, може просто не виникнути ситуації, коли стане доречно назвати йому своє ім’я. В реальному житті є різні рівні знайомості, яким відповідає різний рівень доступності особистої інформації.

Інтернет такої гнучкості не має (принаймні, у наш час ніхто цим не користується). Грубо кажучи, це світ, де людина ходить із приліпленим бейджиком, який може читати кожен. Що туди вписати – справжнє ім’я та інші паспортні дані, чи просто поставити смайлик – справа особиста. Ніхто нікому нічого не зобов’язаний. Зрештою, нема й контролю правдивості поданої особистої інформації – по-моєму, краще мати справу з анонімом і мати це на увазі, ніж спілкуватися з кимось, хто насправді не є тим, за кого він себе видає. Взагалі, для тих, хто бажає контактувати лише з достовірними людьми, ідеальний варіант – спілкуватися або виключно в реалі, або зі знайомими з реалу. Але для чого тоді інтернет?