все описав в попередній статті на свому блозі і копіпастити не буду. хоч коротко викладу суть – мені начхати чи є приватність в неті. хай про мене знають все, що хочуть – мене це не хвилює

тут ти неправий. вік – це взагалі останній фактор

О, моя улюблена тема 🙂

Звичайно, з більшістю пунктів я не погоджуюсь. Скажімо, єдина об’єктивна причина тролізму — не в анонімності, а в вихованні. Ви думаєте, тролі з’являються від того, що нормальній людині дозволили не називати своє ім’я і не постити своїх фоток? Насправді у троля має бути, як мінімум, бажання самоствердитись у такий спосіб — а отже, воно в нього присутнє навіть тоді, коли він стоїть перед вами в реалі, і ви будь-якої миті готові натовкти йому пику за кожне неправильно сказане слово. Треба боротися не з проявом, а з першопричиною — збидляченістю суспільства, в якому ми живемо, де приниження інших сприймається як обов’язковий атрибут самоствердження.

З іншого боку, анонімність сама по собі є нашим правом. Манія переслідування тут ні до чого —це таке ж наше право, як, наприклад, право зачинити двері, коли миєшся під душем, чи право вести особистий щоденник і нікому його не показувати. Право висловлювати особисту думку, не звітуючи про те, хто ти насправді — з цієї ж серії. Тим більше, відстежити неанонімного автора в віртуальному світі набагато легше, ніж, наприклад, автора анекдоту, що передається усно. Зрештою, неанонімний автор має усвідомлювати, що більшість його читачів для нього лишаються анонімами, незалежно від того, тролять вони його, не тролять чи взагалі мовчать (що не виключає, однак, можливості його потролити на сторонньому ресурсі).

Не факт. Якщо порахувати всіх людей, з якими нам доводиться перекинутися словом-другим протягом дня в реальному житті, то тих із них, чиє ім’я ми знаємо – лічені одиниці. Звичайно, ми ніби знаємо обличчя багатьох цих безіменних співрозмовників, але далеко не кожен зможе по пам’яті відтворити зовнішність малознайомої людини. І не можна сказати, що ми стали жертвами якогось хамського поводження з нами – скоріш, нас просто звільнили від обов’язку пам’ятати непотрібну інформацію. Людина в великому місті просто оточена анонімами, і знати імена їх усіх – задача неможлива й непотрібна.

Якщо ж говорити про інтернет, це не лише місце, де можна поспілкуватися з кимось, а й місце, де все сказане може зберігатись як-завгодно довго, незалежно від наших бажань. Навіть людина, що просто користується одним і тим же ніком, починає з часом відчувати,як на неї тисне все сказане нею раніше – навіть якщо вона не афішує свого імені. Люди забувають – інтернет записує. Знаєте, була така соціальна реклама, де дівчина безуспішно намагалась забрати з “інету” своє фото. Зі словами – те ж саме, їх навіть простіше копіювати, зберігати, автоматизовувати їх пошук…

Якщо рахувати лише тих, із ким ми постійно спілкуємось – так, безумовно, більшість ми знаємо по імені. Якщо ж рахувати й продавців (“З вас 10 грн. 50 коп.”), людей у транспорті (“Ви не виходите?”), просто незнайомців, що заблукали (“Вибачте, ви не підкажете, як пройти до Новопечерського провулку?”) і т.д., ми отримаємо цілу купу анонімів, з якими нам так чи інакше доводиться мати справу. Якщо регулярно купувати щось в одному й тому ж кіоску, ви починаєте впізнавати продавця, а він вас – однак, може просто не виникнути ситуації, коли стане доречно назвати йому своє ім’я. В реальному житті є різні рівні знайомості, яким відповідає різний рівень доступності особистої інформації.

Інтернет такої гнучкості не має (принаймні, у наш час ніхто цим не користується). Грубо кажучи, це світ, де людина ходить із приліпленим бейджиком, який може читати кожен. Що туди вписати – справжнє ім’я та інші паспортні дані, чи просто поставити смайлик – справа особиста. Ніхто нікому нічого не зобов’язаний. Зрештою, нема й контролю правдивості поданої особистої інформації – по-моєму, краще мати справу з анонімом і мати це на увазі, ніж спілкуватися з кимось, хто насправді не є тим, за кого він себе видає. Взагалі, для тих, хто бажає контактувати лише з достовірними людьми, ідеальний варіант – спілкуватися або виключно в реалі, або зі знайомими з реалу. Але для чого тоді інтернет?