Міф про multitasking

Опубліковано jarofed 23 січня 2012

Спонсор публікації:
Не обмежуйтесь просуванням в соціалках. Пам’ятайте, що SEO до сих пір дає найвідчутніший і найбільш сталий результат.

Рисование – это мечта. Купите лучший этюдник в магазине MolbertSHOP.

multitasking Для абсолютної більшості авторів ведення блога не є основною діяльністю. Майже всі ми знаходимо час на блоги “крадучи” його у відпочинку, сну, роботи, друзів чи навіть сім’ї. Тому слово “multitasking” (здатність займатися кількома справами одночасно) знайоме нам не з чуток. Існує навіть переконання, що multitasking – це критично важлива навичка для виживання у сучасному мінливому і насиченому подіями інформаційному світі.

Так ось, ЦЕ МІФ! І цей міф надзвичайно шкодить нашій продуктивності, не кажучи вже про “вбивання” нашого часу та зниження рівня енергії. Multitasking – зло!

В основі міфу про multitasking лежить припущення, що людина здатна займатися кількома розумовими справами одночасно. На жаль, це не так. Максимум, на що ми спроможні – це поєднати одну справу, яка вимагає максимальної розумової концентрації, з іншою, яка такої концентрації не вимагає. Наприклад: почистити картоплю, паралельно дивлячись науково-популярну передачу чи слухаючи подкаст. Якщо ж йдеться про дві справи, кожна з яких вимагає активної участі нашого мозку – ми не зможемо виконати їх паралельно, як би цього не хотіли.

Тож коли ми намагаємося займатися кількома розумовими справами одночасно, наш мозок починає виконувати їх послідовно, постійно перемикаючись з одного завдання на інше. Іноді це може створити ілюзію паралельності. Але насправді тільки зайвий раз “навантажує” мозок непотрібними умовами.

За подібним принципом працюють деякі комп’ютерні операційні системи, в яких всі процеси виконуються в один потік – тобто послідовно. Людині, яка сидить за комп’ютером, дійсно може здатися, що Winamp, Photoshop та Word працюють одночасно. Та насправді таке співіснування стає можливим тільки завдяки процесору, якому вистачає потужностей, щоб виконувати всі завдання послідовно з височенною швидкістю. Але спробуйте відкрити ще три Photoshop-и і ви побачите, як помітно почне гальмувати комп’ютер – потужностей процесора вже не вистачає.

Проблема в тому, що людський мозок – не процесор. І хоча його потужності насправді набагато вищі, на жаль він не здатен перемикатися між завданнями миттєво. Тому кожного разу, коли ми вдаємось до multitasking-у, сподіваючись підвищити ефективність – ми досягаємо кардинально протилежного результату. Дослідники навіть зуміли вирахувати, що подібне “перемикання” в середньому збільшує кількість часу, необхідного на виконання завдання, на 25%.

Тому найкращий спосіб справитися з великою кількістю справ – виконувати їх послідовно, повністю концентруючись на поточному завданні. І часу на ведення блога в такому разі буде набагато більше.

Схожі записи

Якщо вам сподобалася стаття, буду вдячний за її підтримку у соціальних мережах (Twitter, Facebook, Google+ та вКонтактє)

Схожі записи

Yana

Абсолютно згідна. Також помітила таку річ: щоб робочий процесс розумовий над одним проектом пішов – треба досить довго збирати думки навколо нього в одну купу, тобто зосереджуватись. І дуже погано, якщо ти вже зосередився, і тут щось заважає працювати – час на “завантаження” потім треба буде знову витрачати.
Stanislav

I would say – it depends. Some people’s brain made that way that can pump it with enough energy for multitasking, some people not. Multitasking need a lot of energy, but possible.
Ярослав Федорак

Станіславе, мені здається, що в такому разі загальна кількість енергії на одночасне виконання одразу кількох справ перевищить кількість часу та енергії, яка знадобилася б на послідовне виконання цих справ. А отже з усіх точок зору вигідніше спершу закінчити одну, а потім взятися за наступну. Звісно, якщо перед вами не стоїть завдання “потренувати” свій мозок надмірними навантаженнями. 🙂
The Lex

Це працює за умови що ви – низкорівневий виконавець. Щойно піднімаєся хоча б на щабель вище і починаєш координувати роботу хоча б двох людей нехай навіть з собою включно – одразу ж з’являється “мультитаскінг”.

От тільки працює він за правилами, які відомі ще з часів створення ОС, коли процесори таки й справді виконували усі завдання лише послідовно. А саме: певний перелік задач не потребують постійної уваги, зате потребують певного часу на своє виконання і виконуються цілком автономно. Як от робота з жорстким диском чи з інтернет – у комп’ютері. Результати цієї роботи чи якісь поточні моменти надходять до центрального процесору у так званому “режимі переривань”. Більше того: в усіх задач існують певні приорітети, які дозволяють легко з’ясовувати, за яку ж саме з задач що потребують вирішення вже зараз треба братися. Існує навіть система, яка дозволяє таки вирішувати задачі з низьким приорітетом, коли “у звичайному режимі” їхнє вирішення постійно відкладалося би через наявність більш приорітетних завдань.

Як я вже сказав, висловлена думка про, буцімто, “міф про багатозадачність” (якого б Дідька не обізвати його таки українським словом!?) – це думка, з одного боку, маленького виконавця, а з іншого – ну, звиняйте вже: дилетанта у цьому самому “мультитаскінгу”.

Отаке.
Pingback: Людина не може робити дві справи одночасно | Українська блогосфера()