|
|
Минуло більше двох років з моменту, коли я прийняв рішення відмовитися від офісної праці на користь роботи над власними проектами, і більше року з моменту народження донечки. Це було моє рішення – спробувати поєднати роботу та догляд за дитиною. І я не можу сказати, що жалкую. Але чесно признаюся – іноді буває важко. Тож сьогодні я поділюся з вами кількома одкровеннями, які прийшли до мене в процесі намагання “поєднати непоєднуване”…
- Планування не працює. Ви можете запланувати зробити десять справ, а в результаті не зробити жодної. Чи зробити одну. Чи зробити десять, але зовсім інших…
- Бувають продуктивні дні. Але це не ваша заслуга! Якщо ви наважилися спробувати поєднати роботу та догляд за дитиною, то саме дитина приймає рішення, чи будете ви працювати і скільки. Поки у вас немає дитини, вам може здаватися, що саме ви контролюватимете ситуацію. Але ви зрозумієте, як помилялися, коли дитина з’явиться.
- Злість – природній стан. Спершу ви дуже сердитесь на дитину, яка переплутала всі ваші плани своїми капризами. А потім ви дуже сердитесь на себе за те, що сердились на дитину.
- З часом стає легше. Стресовий стан, який виникає внаслідок постійної неможливості виконувати заплановане та втрати контролю над власним часом, призводить до того, що вам доводиться встановлювати пріоритети. І коли ви приходите до усвідомлення того, що маленька дитина – це не назавжди – стає набагато легше.
Іноді, прокидаючись вранці, я планую наступні кілька годин присвятити написанню коду, але ближче до обіду усвідомлюю, що встиг лише погодувати доню, поміняти їй підгузок, погратися з нею і почитати їй книжку.
Іноді я приймаю рішення не звертати уваги на донині капризи, і вона, неначе відчуваючи це, починає капризувати так, що не звертати увагу стає неможливо.
Іноді Вікуся вирішує, що сьогодні у неї є настрій погратися самостійно. Вона може розглядати книжечку, гратися з бейджами із конференцій, які я колись відвідував, чи просто намагатися натягнути колготи на голову. Байдуже що, тільки б не лізла до розеток. Це означає, що у мене є пів-години, година, а іноді – навіть дві, на написання коду. За це я можу бути вдячний своїй донечці. Але я не контролюю цього…
Іноді, коли я пишу код, Вікуся непомітно підходить до системного блоку і вимикає комп’ютер. Або набирає кілька додаткових стрічок “коду”, коли я на 2 хвилини виходжу на кухню, щоб заварити чай. Або просто підходить до мене, береться за бильце крісла і починає кричати…
Іноді я починаю кричати у відповідь…
Коли 14-місячна Вікуся показує пальчиком на тумбочку, де лежать її книжки – я на 10 хвилин відволікаюсь від роботи, щоб почитати доні. І її захоплений писклявий вигук радості, коли я підводжуся з-за комп’ютера, щоб присвятити їй трохи часу, слугує найбільшою винагородою. Саме він дозволяє мені переконатися, що пріоритети розставлено правильно…
А свій проект, який планувався, як місячний, і над яким я працюю вже півтора роки, я колись таки закінчу…
Хочете навчитися танцювати? Тоді школа рок-н-ролу – це саме те, що вам потрібно!
Оригінальні малюнки на склі від color-tec.com.ua перетворять ваші меблі на витвір мистецтва.
Схожі записи
Якщо вам сподобалася стаття, буду вдячний за її підтримку у соціальних мережах (Twitter, Facebook, Google+ та вКонтактє)
Loading ...